Малювання як арттерапія

Здавалося, оцю тонку лінію між життям і мистецтвом розірвала безжальна та непрохана війна.

«З початком повномасштабного вторгнення в Україну щось ніби надірвалося в мені, думала, що фарби в нагоді мені вже не стануть», — щемливо згадує Тетяна.

Нестерпний біль, що роздирав душу і тіло за пошматовану Батьківщину, українців, Героїв, які поклали свої життя на вівтар свободи та незалежності, змусили жінку повернутись до малювання, аби закарбувати на папері жахіття війни та нестримну боротьбу нації за саме життя: за посмішку матусі, за волошкові очі сина та мирне небо України.

Малювання допомагає художниці впоратися з душевною тривогою, страхом та невизначеністю.

Наразі усі її твори пронизані болем за Україну, за її свободу та незалежність. Добірка малюнків майстрині налічує близько семисот робіт. Є чимало робіт на прикордонну тематику. Хоча вона не носить піксель та з перших днів повномасштабного вторгнення залишила рідну домівку, щоб бути зі своїм підрозділом.

Жінка ще з дитячих років відчувала жагу до малювання та реалізувати дитячу мрію змогла лише через багато років поспіль — на карантині.

«Карантин зупинив звичне життя, змусив переглянути багато життєвих цінностей, заглянути в найпотаємніші куточки душі, — ділиться Тетяна. — А моя душа, наче підбита птаха, потребувала негайного порятунку. Фарби і папір — стали моїм зціленням».

Здавалося малювання поглинуло усю її сповна: вона не могла зупинитись, адже її душа так довго і трепетно чекала цієї митті, потрібно було надолужити всі ці роки без мистецтва.

Тоді вона писала переважно пейзажі: краса природи, її чарівність та неповторність завжди надихали талановиту майстриню. А ще море — отой безмежний та неосяжний світ фарб, який так грайливо кликав кудись у синю даль…

Захоплення бабусі перейняла її онука, Аня. Дівчинка з дитинства малює. І це не дивно, бо окрім одного вподобання на двох, у них ще й дати народження мають дзеркальне відображення. Тож і сумніву немає, що підростає молоде покоління, закохане в мистецтво.

Тетяна наразі мріє про Перемогу та повернення у рідне місто, бо її серце назавжди там.