«Не виключаю спроби здійснити рейдерське захоплення «Віденської кав’ярні»

«Віденська кав’ярня» на проспекті Свободи — улюблене місце відпочинку багатьох львів'ян і гостей міста. Вона вже стала знаковою і навіть свого роду візитівкою Львова. «Віденка» (як її називають постійні відвідувачі) не лише найстаріша кав’ярня (збудована у 1829 році), а й непересічне явище в культурній історії Львова. Свого часу сюди любили приходити найвідоміші містяни — політик Михайло Грушевський, генерал Мирон Тарнавський, композитор Станіслав Людкевич, етнограф Володимир Гнатюк. Тут часто бував Іван Франко, писав тут свої твори. У всі часи у «Віденській кав’ярні» збиралися різні політичні клуби, призначали зустрічі міські урядовці.

Як розповів «ВЗ» власник закладу, дипломат і політик Олег Мандюк, на першому поверсі тут був ресторан, який працював до 1944 року. За «совєтів» приміщення використовували різні професійно-технічні училища, — каже Олег Мандюк. — Усе було знищено і занедбано. Там, де зараз тераса і літній майданчик, був пустир. Мене у 1995 році сюди запросила Ірина Калинець, запропонувала відновити заклад. Грошей було обмаль. Ми поступово все відновлювали, залучали інвестиції. Ресторан відновили майже у первісному вигляді. Тераса, на місці якої ми збудували нову, була знищена під час Другої світової війни. Тому довелося заново відбудовувати терасу…".

За новітньої історії «Віденка» стала штабом для львівських підприємців, які боролися з засиллям податківців, керованих братом кума путіна медведчуком. Кав’ярня була штабом під час Помаранчевої революції і Революції Гідності. Тут годували людей, надавали приміщення для збору речей для учасників Євромайдану, звідси відправлялися автобуси на Київ.

Декілька років тому культурним осередком Львова стала крита тераса «Віденки», де облаштували музичний салон. На сцені тераси виступали відомі українські та зарубіжні виконавці, мали свій перший творчий дебют молоді музиканти, організовували мистецькі заходи діти з вадами зору. Тут збираються політики, львівська інтелігенція, неформальні
клуби іноземців, які працюють у Львові.

Але останнім часом «Віденка» стала предметом судових розглядів. Про те, що за рухи відбуваються довкола «Віденської кав’ярні», ми розпитали в Олега Мандюка.

— Два роки тому міське управління охорони історичного середовища дало нам припис про демонтаж вікон на терасі, буцімто вони пластикові. Але вони дерев’яні! Нам відомо, що це вказівка міського голови Львова. Ці вікна вже більше 15-ти років стоять і раніше міському голові не заважали. Але я не можу демонтувати вікна, бо без них вода затікає на перший поверх.

Ми подали до суду на припис міськради про демонтаж вікон. Суд став на наш бік. Але в лютому минулого року, коли ми, як і щороку, звернулися до міської ради за дозволом на літній майданчик, відповіді не отримали. У червні мерія нам дала відмову, мовляв, дозволу на майданчик не дамо до закінчення судових справ щодо вікон. Що вікна мають до літнього
майданчика? Навіть суддя, який розглядав справу про майданчик, не міг зрозуміти — до чого тут вікна, коли мова йде про майданчик. Зрозуміло, що почалося перешкоджання нашій діяльності з боку міської ради.

Цілий минулий рік йшли суди… Цього року — та сама історія. Ми звертаємося за дозволом на майданчик — відповіді не отримуємо, йдемо в суд. Суд зобов’язує видати дозвіл і забороняє мерії втручатися в майданчик до виконання рішення суду. Місто рішення суду не виконує. Виконавча служба за рішенням суду відкриває виконавче провадження і зобов’язує місто в десятиденний термін надати дозвіл на майданчик. Це було в перших числах травня цього року. А в кінці травня нам «раптом» приходить лист-відмова від міськради, датований 5 травня. Тобто, виходить, що лист в межах Львова йшов майже місяць? Вони схаменулися і «заднім числом» написали…

Мерія жодного рішення суду і виконавчої служби не виконує. Відповідно місто за це платить штрафи. Ми порахували: за минулий рік, враховуючи те, що міська рада не уклала з нами договір на майданчик і не виставила нам рахунку, «Віденська кав’ярня» не заплатила орендної плати, а з врахуванням видатків на суди і судові штрафи мерією було витрачено близько 100 тисяч гривень. І це — з міського бюджету!

В результаті ми усі суди виграли. Мерія із великим запізненням торік влітку подала у Верховний суд на касацію. Верховний суд їм відмовив. Вони восени подали на другу касацію. Суд знову відмовив. Цього року вже в лютому Верховний суд взяв справу до розгляду і повернув її знову у першу інстанцію. Тобто незабаром знову будемо мати судовий розгляд у першій інстанції - вже по вікнах на терасі.

— Що мерії не подобається з тією терасою?

— У суді вони пересмикують, що ця прибудова з терасою — нібито пам’ятка архітектури. Але не може бути будинок, збудований у 2003 році, пам’яткою архітектури. У мене є наказ облвиконкому про початок будівництва. Ми збудували цю терасу згідно з усіма нормативними документами. Це було не відтворення старої будівлі, бо не збереглося жодних старих креслень, планів. Є історичні фотографії, але вони дуже розмиті. Тому приміщення, яке ми збудували і здали в експлуатацію, не є автентичним. І навіть не є аналогічним до того, яке було до Другої світової. Тераса має інший вигляд, є більшою за площею, ніж була стара.

Мерія обвинувачує в тому, що ми буцімто незаконно вивели цю новобудову з переліку історичної спадщини. Але її не було в переліку історичної спадщини! Також звинувачують у тому, що ми буцімто «незаконно змінили адресу» цієї «спадщини». Але основний будинок «Віденської кав’ярні» за адресою пр. Свободи, 12 на момент здачі прибудови належав Львівській обласній раді. А прибудова вже була збудована як приватна власність підприємства. І управління майна спільної власності Львівської обласної ради попросило, щоб ми прибудову оформили за іншою адресою. Бо не може бути об'єкт приватної власності і комунальної за однією адресою. Тому ми звернулися у Галицьку адміністрацію і цій прибудові присвоїли адресу — площа Підкови, 2. У чому тут порушення?

— А кому заважає літній майданчик? Він же був тут від самого початку.

— Претензії до літнього майданчика мерія використовує як важіль тиску у справі про вікна на терасі. Торік влітку до нас прийшли працівники з комунальної служби Галицького району і почали розбирати бруківку під літнім майданчиком. Хоча цю бруківку і все впорядкування виконали ми за свої кошти. Але працівники мерії не змогли зірвати всю бруківку, бо на
майданчику сиділи люди. На запитання, що ви тут робите, працівники відповіли, що шукають якісь каналізаційні люки.

Наступного дня приїхали вже працівники «Львівводоканалу» з перевіркою. Хоча три тижні перед тим вони робили планову перевірку! На наше запитання вони сказали, що перевіряють, де які є люки. Далі - більше: одні за іншими до нас почали приїжджати «перевіряючі» з якимись дивними завданнями. Стало зрозуміло, що це використання служб міста для створення нам проблем.

Посадовці з Галицької адміністрації мені телефонували і вибачалися. Бо розуміють, що їх використовують і підставляють. Казали: «Ми мусили зривати бруківку, бо заступник Садового стояв поряд, дивився, як виконуємо вказівку мера».

— Чого добивається від вас міський голова? Може, були якісь натяки?

—  Щодо «натяків», то особисто мені Андрій Садовий нічого не пропонував. Але кілька років тому до мене приходили його бізнес-партнери і пропонували, щоб це приміщення я віддав їм в оренду. Я не погодився. Не виключаю, що це спроби здійснити рейдерське захоплення «Віденської кав’ярні». Або це помста мені за те, що я завжди був політичним опонентом Садового.

—  Які бачите перспективи у цьому протистоянні?

— Я — львів'янин. Усе, що я будував у Львові, — робив з любов’ю до рідного міста. Тому, керуючись передбаченим законом порядком, «Віденська кав’ярня» й надалі відстоюватиме свої права.