Юлія Войнар: «Мені б дуже хотілося, щоб добрих новин було більше»

Про терапію позитивом, досвітню енергетику та ZIKівців-детективів — у нашому інтерв’ю.

— Ранок глядачів телеканалу ZIK розпочинається разом із Юлією Войнар. А з чого розпочинає ранок сама Юлія Войнар?

— Зазвичай мій ранок, коли є ефіри, починається дуже рано — десь о 4-й годині. Дивно, але прокидаюся без будильника. Збираюся на роботу, беру зі собою вівсянку і каву. Дорогою читаю стрічку новин — чим жив світ, поки я спала? А от неефірного тижня можу поспати довше, хоча починають мій ранок все одно новини — на телеканалі ZIK і на сайті ZIК.UA. Разом із ранковою кавою люблю подивитися хороший позитивний фільм, якусь туристичну передачу або почитати книгу.

— Спершу ранкові новини, потім денні і аж опісля залишається небагато часу для себе. Як проводите решту дня?

— Часу, справді, залишається небагато, це переважно дрібні побутові справи. Хоча, здавалося б, ще півдня в запасі! Але щоб встати о 4-й досвіта, бажано лягти спати десь о 8-й вечора. До речі, нещодавно читала, що найкращий сон якраз десь з 8-9-ї вечора до 4-5-ї ранку. Мені подобаються ранкові зміни. Раніше працювала у вечірніх новинах. За кілька місяців до того, як прийшла на ZIK, була на морі і майже щодня ходила зустрічати світанок. І тоді подумала, що було б добре ось так, щоранку, вставати разом із сонцем. Думки — матеріальні! Справді, перша половина дня має неймовірну енергетику.

— Пам’ятаєте свій перший ефір на телебаченні наживо? Коли це було, які емоції та страхи вас переповнювали?

— Таке не забудеш! Серце калатало так, що здавалося, всі чують лише його, а не мій голос. Та все минуло практично ідеально.

— Що вам імпонує найбільше у вашій роботі на телеканалі ZIK?

— Ідея телеканалу, його патріотичне спрямування, колектив. Дуже приємно працювати в колі справжніх професіоналів. На телеканалі ZIK немає випадкових людей, тих, хто просто відробляє свою зарплату. Нам не байдуже. Найкраще відчуття, коли те, що робиш, викликає гордість. А наша ранкова зміна давно стала моєю другою сім’єю. Ми навіть у вихідні можемо зустрітися, в музей, наприклад, піти. Скажу чесно, завжди з нетерпінням чекаю нового ефірного тижня.

— Що вам допомагає відволіктись від важкого робочого дня і тривожних новин?

— Шкода, що останнім часом і в Україні, й у світі багато тривожних новин. Ти не можеш просто стояти осторонь, розповідати інформацію і не пропускати її через себе. Мені б дуже хотілося, щоб добрих новин було більше. Кожен наш випуск ми намагаємося завершувати на позитивній ноті, адже, попри все, хорошого у житті теж багато. Після робочого дня люблю прогулятися. Студія телеканал у ZIK — у Жовтневому палаці, тож пройтися Хрещатиком, особливо, якщо хороша погода, — це прекрасно. А взагалі, якщо любиш свою роботу і вона приносить задоволення, то майже не відчуваєш втоми.

— Поділіться з читачами своїми професійними секретами. Іншими словами, якою повинна бути телевізійна ведуча?

— На мою думку, головне у професії ведучої — відповідальність. Відповідальність перед глядачами за те, що ти розповідаєш, яку інформацію доносиш. Ведуча не повинна бути просто лялькою в кадрі. Вона повинна розуміти, що говорить. Їй не має бути байдуже, очі не повинні бути порожніми. Ведуча має бути справжньою і щирою.

— Що допомагає Юлії Войнар тримати себе у формі?

— Нічого особливого не роблю. Намагаюся правильно харчуватися, займатися спортом. Люблю гуляти на свіжому повітрі, думаю позитивно і вірю в краще.

— На ваша думку, чому не всім професійним журналістам, які хочуть працювати на телебаченні, це вдає­ться? І як досягти бажаного?

— Багато хто хоче працювати «в телевізорі», щоб їх побачили, умовно, сусіди та однокласники. І це неправильно. Потрібно, перш за все, думати, навіщо ти прийшов у цю професію і що корисного можеш зробити. Журналісти ZIKу — каналу головних розслідувань Украї­ни — справжні детективи. Своєю роботою (чи то викривальна документальна стрічка про контрабанду сигарет через державний кордон у ЄС «Дим Батьківщини», чи то пізнавальний цикл про бізнес по-європейськи «У пошуках Європи», чи спецпроект про вітчизняні сухопутні війська «Непробивний щит») команда ZIKу декларує своє прагнення європейського майбутнього для своєї країни.

— Чи є список цілей, навпроти яких можете сміливо написати «виконано»? І що це за цілі?

— Так, є. І цей список регулярно попов­нюється. З’являються нові цілі, нові завдання. На початку року пишу перелік, що маю зробити. Те, що не вдається реа­лізувати, переношу на наступний рік. Дуже приємно, коли бачиш, як твої дитячі, юнацькі мрії здійснюються, розумієш, що на правильному шляху.

— І ще про ваші далекоглядні плани. Що б ви хотіли встигнути у житті?

— Планів дуже багато. Кажуть, не можна розповідати, бо не здійсняться. Хочу зростати у професійному плані, удосконалюватися. Дуже хочу об’їздити світ. Мрію побувати всюди, навіть в Антарктиді. А ще б хотіла знятися в кіно. Нещодавно була на прем’єрах стрічок «Жива» та «Моя бабуся Фані Каплан». Чудово, що український кінематограф розвивається, з’яв­ляються дуже якісні і хороші фільми. Можливо, у недалекому майбутньому знайдеться роль і для мене.

— Робота на телебаченні — річ нелегка. Але ж бувають і смішні «позаштатні» ситуації. З вами щось подібне на ZIKу траплялося?

— Прямий ефір — суцільна несподіванка. Все наживо, тож може статися що завгодно. На телеканалі ZIK працюю відносно недавно. Тому все ще попереду! А от на іншій роботі, пам’ятаю, якось вимкнули світло. На усьому каналі. Просто під час ефіру новин. У студії погасли лише плазми. Під час невеличкого сюжету забігла купа людей, почали швидко переставляти камери. Я сиділа за столом, мене переносили на стільчику на іншу точку. Впоралися секунд за 30!

— Незабаром Новорічно-Різдвяні свята. Розкажіть, як, де і з ким пла­нує­те ними насолодитися?

— Дуже хочу поїхати до Львова. Минулого року була з подругою саме на Новорічні свята. Надзвичайно сподобалося. Щоправда, на вулиці було —20, якраз вдарили морози. Але у Львові стільки затишних кав’ярень, що не змерзнеш! Цього року планую поїхати з батьками, хочу витягнути їх з буденності і подарувати трохи казки. Можливо, ще вдасться побувати на різдвяних ярмарках десь за кордоном — у Кракові чи у Празі. Давно збираюся.