Смак – кримськотатарський, колорит – галицький...

Усніє Умерова — чарівна бізнес-леді, яка надає унікальні кейтерингові послуги кримськотатарської кухні «ТатарАш» у Дрогобичі. Бізнес, який започаткувала пані Усніє, — це її власний новий відлік, з нього почалося її переселене життя. Після окупації Криму сім’я мусила залишити дім та шукати миру у місті Дрогобичі Львівської області. Бізнес починали за підтримки проекту «Новий відлік», який реалізовує ГО «Клуб ділових людей» за ініціативи МФ «Відродження». Проект Усніє отримав високі оцінки та 100 тисяч грн. на закупівлю обладнання для втілення у життя бізнес-ідеї. У Криму пані Усніє працювала менеджером у компанії «Фуршет», чоловік за фахом кухар. Як живеться на новому місці, чи припав до душі дрогобицький колорит, якими є особливості бізнес-проекту? Про це розмовляємо з Усніє Умеровою.

- Усніє, чому обрали саме Дрогобич? Які труднощі виникали при переселенні?

- Труднощів, як таких, не було. Ми їхали по гарячій лінії, нас спочатку скерували у Львів. Коли прибули до Львова, сказали, що є люди у Дрогобичі, які згодні нас до себе прийняти на деякий час, поки самі не вирішимо, як і де будемо жити. Прийняла нас дуже гостинна сім’я пана Ігоря. Він багато у чому допоміг нам, аби ми якнайкраще адаптувалися до тутешнього середовища. Зараз живемо в орендованій квартирі, ще одну квартиру винаймаємо для комерції. Приміщення слугує нам цехом для приготування страв.

- Чи можете стверджувати, що повністю інтегрувались у тутешній соціокультурний простір?

- Думаю, що так. Ми відразу розпочали розмовляти україн­ською мовою, діти пішли у дитячий садок. Цього року старша дочка пішла у перший клас, вчиться в українському класі. Місцевим жителям показуємо свою культуру, зокрема через кримськотатарську кухню, а вони нам свою. Нас часто запрошують на різні свята, де ми пізнаємо особливості культури, проникаємось дрогобицьким колоритом, особливостями традиційних святкувань.

- Жителі міста сприйняли вас дружелюбно чи все-таки є відчуття того, що ви «чужі серед своїх»?

- Ні, нас прийняли дуже добре. Тут люди набожні, прості і добрі. У Криму моральні цінності меншою мірою ставляться в пріоритет, а тут навіть школярі приходили, допомагали. Це пройняло до сліз.

- У Дрогобичі панує своєрідний діалект. Чи діалектна відмінність мови не створює труднощів при спілкуванні?

- Зараз уже звикли, навіть деякі слова говоримо так, як тут прийнято, а коли тільки при­їхали, було важкувато. Я знала українську мову, ми її вчили в школі, інституті, але вона дещо відрізнялася від мови, що побутує тут. Мій чоловік, коли приїхав сюди, відразу пішов працювати кухарем. Він не розумів, що таке пляцки, бульба... Ми дізнались про багато різних традицій, наприклад, про те, як тут святкують Великдень: всі одягають гарні вишиванки. На Західній Україні Великдень — це дуже велике свято, в цей день всі люди яскраві, усміхнені. У нашій релігії немає такого свята, як Великдень, але наші друзі з Дрогобича запрошують нас у цей день на гостину, де ми залюбки спостерігаємо за всім цим дійством.

- Як ви дізнались про проект «Новий відлік» і коли саме зрозуміли, що, можливо, це ваш шанс на успіх?

- Дізналась через соціальні мережі. Я була зареєстрована в «Кримській діаспорі» у Києві, вони надіслали мені запрошення на проект «Новий відлік». Дізналася, що є такий проект у Львові, тому що їздити з Дрогобича до Києва — далеко. І в останні дні подала заявку.

- Розкажіть, як виникла ідея кейтерингової компанії «Татар­Аш» ?

- На проект я прийшла з ідеєю маленького кафе, але тренери, які нас навчали, розкрили той потенціал, що був прихований, оскільки ми більше займались доставкою, аніж продажем на місці. Як наслідок, у нас побільшало клієнтів. Ідея зародилась саме на проекті.

- Яка ваша власна формула успіху?

- Формула успіху — велике бажання щось робити, не зупинятися на досягнутому. Коли ми приїхали у Дрогобич, дехто казав: «Тут роботи немає, куди ви приїхали?». Але якщо є бажання, можливо усе! Мій чоловік - талановитий кухар. Він так готує, що подобається усім! Багато страв у дусі кримськотатарської традиції він вигадує сам, і ми їх втілюємо в життя. За фахом я економіст, все рахую, планую, тож ми вирішили поєднати його і мої здібності. Напевно, наш успіх — це талант чоловіка і моя цілеспрямованість.

- Як ви популяризуєте кримськотатарську кухню серед жителів міста?

- Їм дуже сподобалася кримськотатарська кухня, тому що місцеві жителі не стикалися з такими стравами. У Дрогобичі мало людей, які їдять яловичину, люблять переважно курятину, свинину. А у нас релігія не дозволяє їсти свинину. Вони не знали, що з яловичини можна стільки смачних страв приготувати. Наприклад, наші чебуреки — неповторні.

- Із 64 учасників проекту ви увійшли до списку 15 переможців. На вашу думку, окрім успішного бізнес-плану, що ще до цього призвело?

- Коли ми виступали на захисті проекту, було видно, хто справді був вартий перемоги. По людині видно, чи горить цією ідеєю. Ми зробили презентацію своїх страв, привезли два види плову, самсу, і все гарячим подали — це було нашою «фішкою».

- Кейтерингова компанія «ТатарАш» - це завершений бізнес-проект чи, можливо, у планах вихід на новий рівень діяльності?

- Так, плануємо розвивати свій бізнес у Трускавці, Стрию, але для цього потрібні фінансові вкладення. У нас немає транспорту, а для кейтерингу — це великий мінус. У Дрогобичі ніхто не займається доставкою обідів, а у нас багато знайомих, які працюють в офісах, що потребують цього.

- Що можете порадити вимушеним переселенцям?

- Якщо є такі можливості — обов’язково брати участь у різних проектах, вірити в себе, не опускати рук. Кожна людина щось вміє, і це треба втілювати в життя.

- Чи ваша сім’я бере участь у вашій справі, чи підтримує вас?

- Так. У нас двоє діточок. Старшій дитині — 6 років, молодшій — 3. Вони допомагають, наприклад, чистити нам цибулю…