Хоч я і не грішниця, але у чавунному чані «варилася»...

Репетицію пекла, коли мене варили у чані, пройшла ще кілька років тому. Лише у закарпатському селі Лумшори, як мене тоді переконували, є чавунні чани зі справжньою сірководневою водою. І не треба їхати за тридев’ять земель в Угорщину чи ще далі — у Нову Зеландію чи на Курильські острови, щоб вилікувати захворювання опорно-рухового апарату, нервової системи, ревматизму чи радикуліту. Лікувальна сірководнева вода б’є з джерел у Лумшорах. Тому, коли мені сказали, що у львівських Пустомитах є таке ж сірководневе джерело, воду з якого наливають у чавунний чан, не відразу повірила. Вирішила, маючи досвід, перевірити усе на собі.

Дорога зі Львова до Пустомитів — рукою подати. Шукати довго ресторанно-готельний комплекс “Злата” не треба. Він — у самісінькому центрі містечка. І кожен житель Пустомитів знає це місце, бо ще кілька років тому там було звалище, куди викидали сміття і на якому збиралися бомжі з усієї околиці. І нікому до цього місця не було діла. Молодий підприємець Андрій Трухан вирішив розчистити занедбаний шмат землі і збудувати на ньому готельно-розважальний комплекс. Як з’ясувалося, у 1865 році на цьому місці був дерев’яний санаторій, на території якого було сорок копалень. Пустомити розвивалися за рахунок сірководневого джерела. У парку зберігся старий панський будинок, у підвалах якого були лікувальні ванни, але лікуватися у них могли лише вельможі. У стінах старої міліції діяла лікарня для австрійських офіцерів, на базі якої пізніше облаштували санаторій. Санаторій проіснував до 1914 року, а під час воєнних дій згорів. Лікувальне джерело витікало в річку.

У вісімдесятих роках минулого століття, дізнавшись про безцінний скарб у Пустомитах, лікувальний заклад мали намір збудувати німці. Але радянська влада не допустила. І за принципом: нехай краще пропаде, ніж чужоземці тут будуть капітал збивати, - лікувальна вода далі витікала у річку. За словами Анд­рія Трухана, чотири роки тому приїжджали чехи. Навіть проект вже був готовий. Але, мабуть, через бюрократичну і фінансову несправедливість відмовилися. І тоді за справу взявся пан Андрій з батьком і братом. Джерело розкопали, замінили прогнилі труби і збудували на місці звалища готельно-відпочинковий комплекс. Одну трубу підвели до чана. Як і колись за бабці Австрії, тут з’явився чавунний чан, у якому одночасно можуть грітися шестеро осіб. Та й вартість такого оздоровчого заходу для шести осіб — 250 гривень на годину за всіх.

Мені пощастило, бо я погрілася сама. Директор спортивно-оздоровчого комплексу Вадим Корнейко, який, на жаліючи полінець, все підкладав і підкладав їх у котел, спочатку вирішив провести мені інструктаж. Але я його на півслові перебила, мовляв, варилася неодноразово в чані і знаю, що треба робити. Як з’ясувалося, глибоко помилялася. Бо, прогрівши тіло у 40-градусній воді протягом десяти хвилин, у контрастну водойму стрибати не можна. Але й у чані сидіти також не варто. Обмотавшись рушником, хотіла посидіти на вулиці, щоб охолонути. Пан Вадим порадив зайти у кімнату відпочинку і випити трав’яного чаю. За хвилин десять-п’ятнадцять я знову влізла у гарячу воду. А пан Вадим не відходить — то про користь води розповідає, то про те, скільки на території є тварин і як тут гарно влітку відпочивати з дітьми, про альтанки, які можна винайняти на добу для святкування різноманітних забав на 10 і 20 осіб, і про озеро, у якому за 50 гривень можна хоч цілу добу ловити рибу, і про сауну...

Вадим Корнейко як директор не сидить у кабінеті, а безпосередньо стежить за здоров’ям кожного відвідувача. Бо, не дай Боже, чийсь організм не витримає навантаження гарячою водою, чи, навпаки, корч схопить після занурення у контрастний басейн... За безпеку кожного клієнта відповідає.

Коли занурилася по шию наступного разу, вже не так гаряче було, як вперше. Могла сидіти навіть довше. Але де там — пан Вадим все підкладав ті полінця і підкладав. Дивлюся: моя шкіра почервоніла і здавалося, ось-ось звариться. Таке враження, що всередині кров закипає. Воно й не дивно — ртуть на градуснику зупинилася на позначці 42. Минуло десять хвилин, і я мерщій біжу у холоднючий басейн, що за метр від чана. Думає­те, страшно? Ні, страшно лише перший раз. Акуратно, щоб не послизнутися, кам’яними сходами зайшла по шию у крижану воду, а пан Вадим вже наказує негайно бігти у чан.

Відчуття — словами не передати. Перед очима постають картинки страшного суду з грішниками, яких чорти в пеклі варять у чанах... Це, звичайно, жарт. Такі купання дуже корисні для здоров’я. Все тіло горить, здається, його поколюють голками. Відчувається приплив сил. І так кілька разів — сірководневий гарячий чан і холодний басейн... Ефект від такої процедури моментальний. Шкіра стає гладкою, блискучою і пружною. Якщо хтось має проблеми з хребтом, хворіє на ревматизм чи радикуліт, за один раз, звісно, не вилікується. Але за 5-7 процедур вже можна відчути суттєве полегшення.

Вкотре пригадала казку про Горбоконика, коли цар наказав Івану стрибати у казан з киплячим молоком. І добре, що Іван послухав Горбоконика і не ліз в окріп без його дозволу. Як тільки Горбоконик подав знак хвостом, поліз Іван у чан. І вийшов звідти справжнім красенем — королевичем. Чан зі сірководневою водою — не молоко. Але слухати керівника оздоровчого комплексу треба обов’язково. Щоб не зваритися, а вийти після процедури, як Іванко-царевич, - здоровим, омолодженим і надзвичайно красивим.

Фото Ярини ЯРКО