Де війна – там спалахи інфекцій...

На окупованих територіях лютують інфекційні захворювання. Принаймні такий висновок напрошується з офіційного листа голови військово-цивільної адміністрації Донецької області Павла Жебрівського на ім’я міністра охорони здоров’я України Олександра Квіташвілі, який потрапив у розпорядження сайту by24.org. “Українська влада всерйоз занепокоїлася біологічною загрозою з боку “ДНР” і “ЛНР” і почала бити на сполох. Наразі, правда, щоб не сіяти паніку серед населення, лише у документах для службового користування”, — повідомляє джерело.

На підтвердження свого припущення білоруські журналісти наводять витяг з листа. “За даними ряду громадських організацій, які спрямовують на окуповану територію ліки і гуманітарну допомогу, ситуація сягнула катастрофічного рівня. Станом на 1 червня 2015 року приріст числа ВІЛ-інфікованих становив 32%. Приріст кількості хворих на СНІД — 9,4%, на гепатит С — 47%, на туберкульоз — 51%”, — йдеться у документі.

За словами керівника Клініки інфекційних захворювань Головного військового клінічного госпіталю, к.м.н., лікаря вищої категорії Володимира Трихліба, “на територіях Донецької і Луганської областей рівень захворюваності на ВІЛ, туберкульоз і хвороби, що передаються статевим шляхом, був і залишається високим. Їх можуть переносити в інші регіони біженці і демобілізовані військові. До того ж існують проблеми з обліком таких хворих — ніхто не знає, чи звернулися вони у поліклініки, чи отримують необхідні ліки”.

Фахівець наводить приклад — Північний Кавказ у період колишніх міжрегіональних конфліктів 1995-2002 рр.: “Поширеність туберкульозу серед біженців і вимушених переселенців — від 459 до 700 випадків на 100 тис. цього контингенту, тоді як у середньому по Росії — 23. Думаю, в Україні зараз складається аналогічна ситуація”.

Українські медики заспокоюють: війна завжди передбачає спалахи інфекцій (смертельних у тому числі). Але заразитися ними можна й у мирний час, якщо не подбати про профілактику — вести безладне статеве життя, їсти абищо, зловживати спиртним, палити, працювати, не розгинаючи спини...

“Де є епідемії туберкульозу? Де люди живуть у неналежних соціальних умовах або де йде війна. А ми маємо і те, й інше, — каже кандидат медичних наук, доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб №1 ЛНМУ ім. Д. Галицького, лікар-пульмонолог Анатолій Невзгода. — По Україні кількість хворих на туберкульоз продовжує зростати (особливо у прилеглих до зони АТО областях). У західних регіонах такого приросту не спостерігається, хоч і прихистили велику кількість переселенців. Контакт зі збудником може відбутися, але людина не захворіє, якщо має сильний імунітет. Нерегулярне харчування, постійні стреси і наявність інших інфекцій роблять організм вразливим до мікобактерій”.

“Матеріальне забезпечення більшої частини населення — погане. Стан системи охорони здоров’я, яку добили квазі-реформи останні 2-3 роки, — плачевний. Програму вакцинації бойкотують. Терміни тендерів на закупівлю життєво необхідних ліків для лікування хворих на онко- і гематологічні захворювання, туберкульоз, СНІД, вірусні гепатити тощо також зірвані. Кошти на повноцінне обстеження людей у державних медичних закладах відсутні. Соціальні проблеми (а їх є велика кількість) ніхто не поспішає вирішувати. У таких умовах живемо багато років поспіль. А тепер ще й війна наклала свій відбиток на здоров’я українців”, — коментує “ВЗ” відомий столичний лікар-терапевт Рита Гофман. І переконує: боятись треба не так поширення туберкульозу, гепатитів чи СНІДу, як... ГРВЗ і грипу.

“Респіраторні віруси здатні “викосити” величезні маси людей не гірше чуми і холери. Історії відомі такі випадки. Напевно, чули про “іспанку”, яка забрала десятки мільйонів життів у 1918-1919 рр. (тоді на цю недугу за приблизними підрахунками перехворіло 20% населення планети, померло — 5%. — Авт.). Пов’язують цю смертоносну пандемію з війною, яка призвела до активної і масової міграції, великої скупченості і збідніння населення. Великі маси людей переміщалися з континенту на континент. У нас навряд чи можливе щось подібне, — заспокоює пані Гофман. — Але ризик виникнення епідемій респіраторних інфекцій, які будуть супроводжуватися ускладненнями та можливими летальними випадками, зберігається. Тепло, якісна їжа, чиста питна вода, можливість прийняти душ тощо — це необхідні умови, які дозволяють якщо не запобігти недузі, то, принаймні, полегшити її перебіг. У випадку з вимушеними переселенцями маємо іншу ситуацію — сім’я з 4-5 осіб тулиться у маленькій холодній кімнатці в гуртожитку. Один принесе інфекцію — захворіють усі. А організми — виснажені. Імунна система, яка перебуває у стані хронічного стресу, не здатна чинити опір збудникам”.

А тим часом...

Лікар-педіатр Київської дитячої клінічної лікарні №2 Микола Фірсов, який сім з половиною років пропрацював педіатром і завідувачем дитячої поліклініки в Африці (у Нігері та Мавританії), закликає батьків негайно вакцинувати своїх дітей: “Це — єдиний шанс уберегти їх від інфекцій. 50 років вакциную дітей — не пригадую жодного випадку, щоб у когось з моїх пацієнтів розвинулася побічна реакція. Максимум, могла температура піднятися. Зі щепленням в Украї­ні склалася катастрофічна ситуація. Вакциновані 30-40% дітей. За офіційними даними, приблизно 50%, але знаємо, як батьки купують довідки, тільки би їхню дитину прийняли у садок чи школу. Через те мали спалах поліомієліту. Захворіло двоє діток. Наступного разу рахунок буде йти на десятки. Якщо дитина перенесла поліомієліт, ціле життя буде пересуватися на милицях або в інвалідному візку”...