«Коли американці показують Зеленському список олігархів, який починається з Коломойського, він каже: «Може, почнемо з когось іншого…»

Про це заявив голова владної партії «Слуга народу» Олександр Корнієнко. І запевнив: якщо народні депутати не підтримають документ, глава держави винесе свою розробку на всенародне голосування (національний референдум). Про плюси і мінуси закону, який, за визначенням Банкової, покликаний ліквідувати олігархічну систему, розмовляємо з відомим опозиційним політиком, а два роки тому — міністром інфраструктури Володимиром Омеляном.

— Чимало українців причиною влас­них бід і державних негараздів вважа­ють «зажерливих олігархів». Тому так втішилися президентським законо­проєктом, який начебто покликаний взяти цих людей під ніготь. Чи справді головні проблеми в Україні через олі­гархів? І чи є згаданий президентський законопроєкт вакциною проти шкідли­вого впливу олігархату на наше життя?

— Проблемою № 1 для України є Росія. Допоки вона перебуватиме у такому ста­ні, як нинішній, доти буде загрозою для нас. Проблема № 2 — корупція. І олігархи — як особи, які патронують, контролюють і спонукають її до більшого розвитку. Третя проблема — некомпетентність влади. Олі­гархи сильні тільки тоді, коли слабка дер­жава. А слабка вона тоді, коли чиновники не розуміють, чим мають займатися, коли не здатні нічого робити самостійно.

Боротися можна з чим завгодно. Але ж ми боремося заради того, щоб бути неза­лежними, аби мати кращі умови життя. Чи законопроєкт Зеленського це зробить? Точно ні! Бо він є симулякром (копією того, чого насправді не існує). Найперше не зро­зумілою є адресність цього закону, не зро­зуміло, на кого він скерований. Ми маємо у парламенті монокоаліцію, призначену Зе­ленським і поки що ним контрольовану. Ма­ємо уряд, призначений Зеленським, який втручається у роботу прем’єра і кожного з міністрів. Якщо вони всі корумповані і пере­бувають під впливом олігархів, а закон по­кликаний побороти цей вплив, це означає, що Зеленський фактично розписується у власній корумпованості і некомпетентності.

Якщо ж цей закон призначений (як на мене — саме у цьому і є його справжня мета) для того, щоб у медіа про Зелен­ського говорили або добре, або ніяк, — то він теж не досягне цієї мети. Бо хвалити президента нема за що. Українці чудово розуміють реалії.

Закон жалюгідний за своєю суттю. Адже максимальні санкції для так званих олігар­хів полягають у тому, що вони повинні де­кларувати свої статки — що багато з тих олігархів, які сидять у парламенті, вже ро­блять.

Їм заборонять фінансувати політичні сили? Але я ще не бачив жодної партії, яка публічно заявила би, що бере гроші в олі­гарха.

Фінансова діяльність олігархів пере­буватиме під додатковим моніторингом відповідних правоохоронних служб? Та­ким моніторингом і зараз нікому із скоро­багатьків шкоди не завдали. Тому це лише красива ідея, гасло. У багатих забирати­муть, а бідним обіцятимуть.

Із законом про олігархів матимемо си­туацію, коли купу часу відведуть на обгово­рення, мінімум пів року піде на голосуван­ня у парламенті законопроєкту у тому чи іншому вигляді. Потім буде «перехідний» період. Реальна боротьба Зеленського із олігархами, у кращому разі, розпочнеться у другому півріччі 2022 року. Що буде із Зе­ленським у цих датах, не знає ніхто, вклю­чаючи його самого…

Замість того, щоб займатися реальною боротьбою із олігархами, бачимо її іміта­цію. А ця боротьба полягала би у створен­ні справедливого й ефективного ринку, запровадженні верховенства права, ство­ренні інституцій, які контролюють моно­польний вплив тих чи інших юридичних, фі­зичних осіб. Натомість маємо очолюваний сусідкою Зеленського по сходовій клітці Антимонопольний комітет, який де-факто припинив своє існування і виконує усі вка­зівки Банкової…

Нічого доброго для звичайних україн­ців це не дасть. Небожителі знову і знову зображатимуть боротьбу. Ми будемо це слухати, перейматися, якого олігарха за­проторять за ґрати, а завершиться все це історією Медведчука, який сидить під «па­лацовим» арештом у себе вдома і далі за­ймається тим, чим і раніше.

— Експерти називають самого Воло­димира Зеленського олігархічним про­дуктом, його обрання — результатом змови олігархів і застосованих ними технологій. Чи буде президент пресу­вати майбутнім законом свого «хреще­ного батька» — олігарха Ігоря Коломой­ського?

— Боротьба з олігархами — це не якась там вчорашня новина. Під цими гаслами Зеленський ішов на президентські пере­гони. Обіцяв, що все буде справедливо, що олігархи будуть позбавлені свого мо­нопольного впливу. І що всі українці ско­ро зароблятимуть багато, будуть замож­ними і щасливими. Але чомусь за два роки сталося навпаки. Економіка України про­довжує падати, українці збідніли, мільйони людей без роботи. Єдині, хто за дворічне правління Зеленського став багатшим, — олігархи. Ще рік такої «боротьби», і в Укра­їні залишаться лише архібагаті люди та їхні маєтки. Нові феодали. У когось під його управлінням буде Київська область, у ко­гось — Львівська чи вся Галичина…

Я не бачу жодних рухів Зеленського щодо державних підприємств, де через свій менеджмент царює Коломойський. Цих управлінців час від часу змінюють. Не тому, що борються з Коломойським, а тому, що менеджмент у Коломойського краде. Олігарх це виявляє і незадоволений тим, що крадуть не для нього.

Так само я не бачу жодних контрзаходів для встановлення контролю над активами Фірташа, які за часів Януковича було ви­ведено з нашої держави. Фірташ, як відо­мо, є найближчим партнером Сергія Льо­вочкіна (народного депутата від «ОПЗЖ»). А пан Льовочкін в останній рік став близь­ким другом-порадником президента Зе­ленського…

Не бачу жодних санкцій президента щодо інших олігархів. Чуємо тільки роз­мови. Коли Зеленський розповідає, як бо­реться з олігархами, наші друзі американ­ці показують йому список цих олігархів, який починається з прізвищ Коломойсько­го і Фірташа. А він каже: «Давайте, може, почнемо із когось іншого…». Це означає, що жодної боротьби немає. Лише суціль­на імітація. А її роблять, бо кожного дня ко­манда Зеленського грабує Україну на 1−3 млрд грн. Зокрема через високі тарифи, якими обкладають людей. А щоб шоу пре­зидента не завершувалося, людям весь час підкидають якісь сенсації. То ми будує­мо «університет майбутнього», то всі доро­ги зробимо європейськими, то створимо державну авіаційну компанію, то посади­мо мільярд дерев. Це все — омана. Її мета — потягнути час.

— У демократичній опозиції кажуть, що своїм «дітищем» Зеленський ста­вить за мету приборкати медіа, які його критикують, забрати трибуну у своїх політичних опонентів, усунути їх від великої політики…

— Так воно і є. Боротьба Зеленського з Медведчуком — це не боротьба з росій­ським агентом, з людиною, яка ненави­дить Україну, а всього-на-всього — бороть­ба із політичним конкурентом у відносинах з Путіним. Ні для кого не секрет, що новим Медведчуком для України є пан Єрмак, ке­рівник Офісу президента.

Не бачу жодних позитивних змін для України під час перебування Зеленського на посаді. Єдине, що його найбільше хви­лює, — власний рейтинг. Аби якомога до­вше протриматися на своїй посаді. Друге, за що він переживає, — щоб його не крити­кували. Це людина, яка звикла до оплесків, до щасливої публіки, яка усміхається. А тут же ніхто не усміхається. Життя погіршуєть­ся. «Епоха бідності» перетворилася в епо­ху жебрацтва. Це для президента величез­ний виклик. Зеленський вважає, що вихід із цієї ситуації — не тяжко працювати на Укра­їну на своїй посаді, не змінювати країну на краще, як обіцяв, а закрити рота всім ме­діа, щоб вони, як у Туркменистані, розпо­відали про «фантастичні» досягнення пре­зидента Зеленського — як він може писати вірші, їздити на велосипеді… Це трагічно, бо людина абсолютно не розуміє, чому його люди обрали. А обирали його ж не для того, щоб створювати шоу, а зробити те, що обіцяв. Він цинічно обдурив наших гро­мадян. Зруйнував казки, які навіть не зби­рався втілювати. Єдиною його метою було обійняти посаду президента і зі своїми друзями-олігархами дерибанити Україну.

— Уже вкотре інструментом своїх ка­ральних дій Зеленський вирішив обра­ти РНБОУ. Наскільки правомірним є та­кий вибір?

— Якби Зеленський керувався благи­ми намірами, то теоретично на це можна було би закрити очі — гаразд, ми все розу­міємо, важко, потрібен швидкий результат. Але, маючи у своїх руках усю повноту вла­ди (свій парламент, уряд, правоохорон­ні органи), він не зробив нічого корисного для країни. Використанням санкцій РНБОУ Зеленський розписується у власній безпо­мічності. Починає масово штампувати ука­зи, які нічого не поліпшують. Запитайте у своїх краян: чи стало менше контрабан­дистів у Львові? Чи митники стали жити гір­ше? Чи зникла корупція у правоохоронних органах і чи поховалися злодії? Люди вам скажуть: ні! Вони все ж бачать. Стало ще гірше. Команда Зеленського масово пору­шує закони і навіть не переймається цим. «Ефект РНБОУ» дуже швидко закінчить­ся, коли не буде результату. Можна бага­то розповідати про зупинку контрабанди, але згодом виявиться, що доходи у бю­джет, замість того, щоб зрости на 25 млрд грн, падають. Можна хвалитися затриман­ням «злодіїв у законі», а вони преспокійно відпочивають у ресторанах. Або сказати: я поборов олігархів! А вони не поборені! По­тім щось таке саме оманливе можна ска­зати про ковід чи інші проблеми…

— Спрогнозуйте наслідки від дії «ан­тиолігархічного» закону? Багатії пере­стануть вдаватися до політичного тис­ку на владу, до підкупу?

— Навіть якщо цей законопроєкт схва­лять, він не дасть жодного позитивного ефекту. А стане величезним програшем Зеленського. Бо коли люди запитають, де користь від цієї ідеї, він не зможе нічим її підтвердити.