Соціум дуже змінився, і змінився якісно. Те, на що пішли б десятиліття, сталось за 1−2 роки

Ох, як мені «подобаються» пости-розповіді про те, що почалось велике щастя — звільнили військовиків правильно, бо їм на заміну прийшли «справжні і бойові» командири. Коли це невтомно строчать позитивні блогери, які інформаційно обслуговують діючу владу, з цим все зрозуміло. Коли пишуть вигодонабувачі, теж зрозуміло. Бо посади, грамоти, нагороди і подяки від влади самі себе не організують. Тому все це такоє — зрозуміле, і тут ми перегортаємо і йдемо далі.

А далі є кілька зауважень:

По-перше, нівелювати тих, хто воював останні два роки (чи останні десять), трохи по-дебільному. Бо ж хто їх призначав і чому так довго терпів, якщо в запасі були інші прекрасні кадри, а ці, звільнені, просто жах і капець?

По-друге, будь-які кардинальні кадрові зміни в будь-якій галузі дуже чутливі. Не кажучи вже про військову. Тому що система неповоротка і не гнучка. Тому так, новим потрібен буде час.

По-третє, той, хто зверху ланки, буде міняти кадри далі. Тому неминучі різні кадрові звільнення-призначення на нижчих рівнях. Це — час і, дай боже, щоб була якість. Ну і самопочуття тих, кого от-от звільнять, чи не звільнять, чи невідомо що, теж не впливає на психологічну стійкість.

По-четверте, я ще жодного разу не чула (може, таке є), щоб хтось із тих, хто в «розпорядженні МОУ», повертався не те, що на вищі, навіть на рівноцінні чи нижчі посади. Тому сприймаю слова про «розпорядження» як банальне звільнення і закриті можливості по службі.

По-п'яте, дізнаватися про своє звільнення з медіа — це таки дно. Але всі державні комунікації вдало просрано, тому нічого дивного. Там добре працюють лише з маніпуляціями і вкидами, щоб, і без того травмоване, суспільство їло саме себе поїдом.

По-шосте, така тотальна чистка свідчить ще і про присутність політичної складової у всіх цих пертурбаціях. По головнокомандувачу не були озвучені причини, дивне нагородження з обтічними формулюваннями, які відрізняються від прийнятих в таких випадках, підживлення ненормальних розмов за допомогою провладних тг-каналів і ще купа різної дичини. Що не є ок в ситуації зраненого соціуму, яким зараз дуже легко керувати і виводити на емоції.

По-сьоме, в інформаційному просторі переможні реляції, які продукувала влада — про контрнаступ ми чули з кожної праски і дуже дивувались: хіба так можна? — змінились тотальними похоронними мотивами. Тепер ми чуємо: у нас немає снарядів, ми не виживемо, грошей немає, у них повно шахедів і снарядів із Північної Кореї, всі, хто поїхав, включаючи матерів з дітьми, зрадники, і не приїжджайте сюди більше.

По-восьме, міжнародне тло стало складнішим, у світі відбувається багато провокативного щодо України, це теж мало комунікується та пояснюється і на загал, для широких аудиторій, і зовсім мало для внутрішніх аудиторій — інформації саме з поясненнями, а не з повторюванням фактів, про які ми і так знаємо.

По-дев'яте, лінії розлому і роз’єднання йдуть по всіх напрямках і темах. Від волонтерства (хто правильніший і потужніший) і до виробництва зброї (чому за 2 роки нічого не маємо). Я вже мовчу про «воюєш-не воюєш, «виїхав-залишився», «розмовляєш українською — не розмовляєш українською» і так далі.

По-десяте, відбувається колосальне знецінення всього, що у нас є. Донатиш? Всі донатять. Воюєш? Всі нормальні воюють. Волонтериш? Всі волонтерять. Страждаєш? Всі страждають.

Це те, що мені спадає на думку у зв’язку з останніми подіями.

Що мені дає надію?

Перше. Військовики все-таки мають кращу освіту, кращу фахову підготовку, кращий досвід, аніж політичне керівництво країни. ЗСУ має найвищий ступінь довіри і найвищу підтримку.

Друге. Громадяни в багатьох напрямах самоорганізувалися і справляються з багатьма викликами самостійно.

Третє. Ми маємо, не дивлячись на старання росії, все ще значну підтримку серед партнерів, які розуміють виклики і небезпеки, пов’язані з нашою сусідньою країною.

Четверте. Журналісти і медіа не дають все-таки робити непотрібні речі в країні, державі, в забезпеченні війська. Не дають замовчувати важливі теми, не мають священних корів, які поза критикою.

П’яте. Суспільство намагається та віднаходить різні форми взаємодії, підтримки і військових, і внутрішньо переміщених осіб, і поранених — всіх тих, хто цього потребує.

Шосте. Ми маємо значну кількість бізнесів і їхніх власників, які працюють в країні і для країни, утримують працівників, платять податки і планують свою роботу в Україні.

Сьоме. В країні збережені інституції, і багато прикладів самовідданої праці енергетиків, перевізників, залізничників і так далі, які справляються з колосальними викликам під час війни.

Восьме. Люди, в тому числі і на рівні лідерів суспільних думок, розуміють відповідальність за долю країни і розуміють, що внутрішні розборки і революції ні до чого хорошого не призведуть. Тому дискусії в ФБ ок, але шматувати країну ніхто не буде.

Дев’яте. Соціум дуже змінився, і змінився якісно. Те, на що пішли б десятиліття, сталось за 1−2 роки. Починаючи від самоусвідомлення себе і своєї країни і аж до цінностей, які сповідуємо.

Десяте. Ми зняли, нарешті, окуляри з рожевими скельцями.

А що вам дає надію?

Джерело