Кива відправився до Кобзона
Тільки з роками ми зможемо зрозуміти, коли реально почалася діяльність Іллі Киви
У День Збройних Сил України, з яким я вас всіх і вітаю, у Підмосков’ї було знайдено тіло колишнього депутата Верховної Ради України, який навіть на тлі інших колаборантів і поплічників російського режиму останні роки виглядав найбільш одіозно, виступав зі свідомими та жорсткими антиукраїнськими заявами, підтримував війну російської федерації проти власної Батьківщини
Думаю, тільки з роками ми зможемо зрозуміти, коли реально почалася діяльність Іллі Киви, спрямована на знищення української державності. Треба відразу сказати, що особисто в мене немає ніяких сумнівів, що співробітництво Киви з російськими спецслужбами розпочалося набагато раніше, ніж його політична й громадська кар’єра.
Я взагалі впевнений, що російською агентурою завжди була інфікована величезна частина і українських силових структур, і української номенклатури, і українського суспільства як такого. Що ще хотіти від країни, в якій Комітет державної безпеки Української РСР просто перейменували на Службу безпеки України, а військові округи радянської армії оголосили власним військом, а потім, з досі незрозумілих мені причин, збиралися жити у безпеці й сподіватися, що такі силові структури будуть захищати від майбутніх небезпек Україну, а не росію.
Ми маємо завжди пам’ятати, що існує агентура, яка не проявляє себе до того моменту, поки не отримає відповідних вказівок від своїх кураторів.
Ілля Кива став відомий зовсім не як колаборант, зовсім не як проросійський політик, а як один зі сміливих силовиків, який готовий був брати участь у захисті Батьківщини від російської агресії й навіть як один з керівників Правового сектору на Полтавщині. Саме такою діяльністю він зміг зажити собі слави в українському суспільстві, побудувати репутацію, яка закінчилася його депутатством у партії «Опозиційна платформа За життя» Віктора Медведчука.
Може, звичайно, виникнути питання, навіщо росіянам було переводити Іллю Киву з лав патріотів до лав проросійських політиків-колаборантів. Але не будемо забувати, що це відбулося вже тоді, коли у Кремлі були абсолютно впевнені, що питання майбутнього України вирішено, і якщо не за кілька місяців, то за кілька років Україна забуде про свій досвід Майдану і стане такою ж слухняною державою, яка буде підкорятися путіну, як і сусідня Білорусь.
Саме тому хотілося, щоб у тих проросійських партіях, які кремль сподівався привести до влади у цій лояльній Україні, спочатку за допомогою політичних інструментів боротьби зі спадщиною Майдану і національно-демократичними силами, а потім і шляхом воєнної інтервенції, були люди, які могли б видати себе за справжніх представників українського народу, або за таких, що розчарувалися в українському патріотичному русі й побачили у ролі справжнього лідера українських національних змагань — кого? — звичайно ж Віктора Медведчука, якого володимир путін і досі бачить в ролі майбутнього гауляйтера України після окупації нашої країни своєю злочинною армією.
Сам Ілля Кива, як на мене, ніколи не обирав, ким йому бути, — отримав наказ видавати себе за патріота — і з натхненням виступав з патріотичними гаслами та промовами, отримував наказ демонструвати, що готовий бути учасником проросійських колабораційних сил — і змінював свою так звану політичну платформу, можна сказати, на 180 градусів. Я вам маю сказати, що таких пертурбацій в українському політичному житті ми побачимо ще чимало. Тут найголовніше завдання будь-якого українського громадянина не сильно зачаровуватися якоюсь конкретною постаттю, щоб потім не доводилося розчаровуватися та називати себе повним ідіотом, адже таких ситуацій в українському політичному житті було чимало, а буде ще більше.
Як бачимо, останнім часом Ілля Кива, можна сказати, переграв навіть зі зрадництвом. Інші колаборанти намагаються якщо не так активно світитися з антиукраїнськими заявами, то крайньою мірою виступають лише в тому мейнстримі, який їм диктується кураторами з Федеральної служби безпеки російської федерації та інших силових структур, які опікуються українськими зрадниками. А Кива з притаманною йому дурістю намагався бути найкращим учнем російського чудовиська. І от такий закономірний фінал, адже ми з вами знаємо, що зрадники не потрібні буквально нікому.
Українці мають ненависть і гнів до таких зрадників — це абсолютно логічно, але зрадників ненавидять і самі росіяни, які просто вважають, що якщо людина так легко змінює свою політичну позицію за вказівкою з Луб’янки, то це означає: якщо створиться відповідна ситуація, вони можуть в будь-який момент зрадити й самого володимира путіна з його мафією. Таким чином, зрадника можна краще використати як сакральну жертву, яка зможе самим фактом своєї смерті виправдати ті чи інші злочинні наміри російських спецслужб, щоб уже проти українських політиків державних діячів чи військових, ніж використовувати у своїй подальшій пропагандистській діяльності.
Я не знаю, чиєю жертвою став Ілля Кива — власної недбалості, помсти тих, хто вважав його зрадником України, чи чергової спеціальної операції росіян, як то кажуть у москві, «многоходовочки», у якій Кива просто зіграв відведену йому кураторами роль в останній раз.
