Масштабний план путіна з нотками шизофренії
Агенція Reuters повідомила, що путін остаточно вирішив балотуватися на президентських виборах у росії 2024 року. З погляду російського законодавства це дозволить путіну залишатися при владі принаймні до 2030 року
У цьому повідомленні нема великої сенсації. Якщо владімір путін не планував залишатися при владі, а думав передати її якомусь спадкоємцю, то не змінював би конституції росії та не «обнуляв» би свої попередні терміни перебування при владі.
Адже після перших двох термінів путін не пішов на ревізію конституції, а погодився з обранням президентом росії свого найближчого соратника Дмітрія Медвєдєва, який згодом повернув путіну можливість балотуватися на посаду президента без порушення закону.
Так могло б відбутися і зараз. Однак, попри тісні стосунки з оточенням, путін має всі підстави не довіряти жодному з тих, хто може замість нього стати президентом. З часу, коли путін міг погодитися з обранням Медведєва, а сам переміститися на позицію прем’єр-міністра росії, пройшов новий політичний цикл.
В авторитарній державі путін міг бути впевнений, що посада прем’єра гарантує йому можливість повернення до влади, а у тоталітарній у президента настільки багато можливостей, що путін не може бути впевненим у своїй безпеці. Також не варто забувати про вік, адже зараз путін може піти на політичну пенсію, що створить серйозні проблеми з безпекою та збереженням грошей для всієї його сім’ї та найближчого оточення.
Отже, путін збирається керувати росією вічно. Це логіка розвитку будь-якого тоталітарного політичного режиму.
Набагато цікавішим є те, що собі планує путін на період до 2030 року. Головним політичним планом президента росії є повернення його країни до кордонів Радянського Союзу 1991 року. Плани такого повернення складала ФСБ та адміністрація президента задовго до того, як було ухвалено остаточне рішення про балотування путіна. Деякі з цих планів журналісти опублікували вже після початку великої війни між росією та Україною.
Згідно з планом, всі колишні радянські республіки мають позбутися свого суверенітету. Схід та Південь України й, можливо, велика частина Казахстану мають увійти безпосередньо до росії. Інші території мають бути на початку оголошені частинами союзної держави, прообраз якої вже існує між росією та Білоруссю. Згодом країни мають стати частиною єдиної росії, яка виникне з цієї так званої союзної держави. Тобто незалежні країни мають перетворитися на автономії у складі росії.
путін хотів би стати президентом такої держави вже у 2030 році. Тому у 2024 році в нього можуть бути останні президентські вибори саме у такій ролі, а у 2030 році політик балотуватиметься на посаду президента цієї союзної держави, а голосувати тоді будуть виборці з усіх приєднаних до росії територій.
Закінчити свою кар’єру путін хотів би як очільник відновленого Радянського Союзу, який може мати сферу впливу у Центральній Європі та Азії.
У цих планах є елементи шизофренії. Однак саме така шизофренія і дозволила путіну схвалити рішення про анексію Криму та почати війну з Україною у 2022 році. Саме ця шизофренія приведе путіна до війн на території пострадянського простору з іншими колишніми радянськими республіками. Вона може призвести до екзистенційної катастрофи, якою стане третя світова війна з використанням ядерної зброї. Це також може бути одним з реальних підсумків правління путіна. Заради мети путін готовий піти на будь-які жертви.
Як зробити так, щоб плани російського очільника так і залишилися у його голові? Це залежить від того, як закінчиться війна в Україні. Якщо цивілізованому світу вдасться зупинити цю війну, то це загальмує всі імперські плани путіна. Очевидно, що імперська держава без України не потрібна путіну та переважній більшості росіян. Багато чого у політичній біографії путіна та долі його держави зараз вирішується на російсько-українському фронті.
Якщо Україні вдасться вижити та відстояти свою державність — це означатиме геополітичну поразку путіна і неважливо скільки часу він буде обіймати посаду президента росії. Якщо путін втілить у життя свої плани війни на виснаження України, то це буде означати автоматичну можливість продовження його експансії на всі території колишнього СРСР з неминучим зіткненням з Заходом у набагато масштабнішому конфлікті, ніж ми можемо уявити сьогодні.
Тож від здорового глузду, який проявлять керівники цивілізованого світу, залежить виживання нашого континенту у найближчому майбутньому.
