Такі трагедії не можна просто залишати новинами одного дня в пресі
Це — геноцид
Як історик, я колись вивчала побут і одяг українських селян до і після Голодомору. Моя прабабуся мала стільки коралів і вишиванок, красиві фото, хоч була звичайною селянкою з родини з 13 дітьми…
Після Голодомору було лише чорне і сіре. І памʼять. Теж чорна. Щоденна. Про вбивство голодом. Жодних прикрас…
Не знаю, якими ми вийдемо після цієї війни, але від трагедії села на Харківщині я чорна… І це село лишиться таким назавжди. Третина вбитих мешканців…
Біль. Який не можливо збагнути в світі, який нібито усвідомив трагедію червоного терору, Голодомору та Другої світової…
Нібито. Бо схоже усвідомив лише на словах. Значить то все повториться. Бо такі трагедії не можна просто залишати новинами одного дня в пресі.
Це — геноцид. І він відбувається на очах в такого просвітленого і освіченого демократичного світу з цінностями і бла-бла…
Значить, повторення трагедії не минути. І вона буде глобальною.
