Інколи покращення чи погіршення стосунків залежить від успіхів і провалів нашої дипломатії

Писатиму ще про це. Поки короткі рефлексії. Ми не повинні ні в кого безмежно закохуватися і постійно розчаровуватися. Ні у внутрішній політиці, ні у зовнішній. Політики змінюються, як настрої у суспільстві. І політики є частиною чи відображенням різних верств власного суспільства. В Україні теж так. Що таке Україна для поляка, американця чи й російського агресора? Це Кравчук чи Кучма? Ющенко чи Янукович? Порошенко чи Зеленський?

Америка це Трамп чи Байден? Та й Польща це Качинський і Дуда чи Туск? Інколи покращення чи погіршення стосунків залежить від успіхів і провалів нашої дипломатії, а інколи при усіх наших талантах ці стосунки більше залежать від внутрішньої ситуації в інших країнах. У таких ситуаціях роль дипломатії ще відповідальніша.

Демократичний польський президент Комаровський разом полював і обіймався з Януковичем, дратуючи нашу проукраїнську спільноту не тому, що поважав його, а тому, що дбав про інтереси Польщі. І саме тому достатньо авторитарний, але прагматичний і талановитий політик Ердоган каже, що путіну можна довіряти, спілкується з ним, але підтримує Україну зброєю і в інші способи.

Багато наших людей часто дивляться на Польщу, як колись дивилися на росію. Мовби на старшого брата-рятівника. Такі люди зараз, коли ми конфліктуємо через експорт українського збіжжя в Польщу, в усьому звинувачують українську владу. Я мав би підтримати такий підхід, як опозиційний політик. Я справді вважаю, що влада в наших стосунках із західним союзником припустилася багатьох помилок. Але не це стало причиною конфлікту.

Причини у Польщі і у польській внутрішній політичній ситуації. Рішення Польщі зараз є помилковим, бо порушує регуляції ЄС, ставить під сумнів нашу євроінтеграцію, яка вигідна не лише українцям, а й полякам.

Рішення Польщі бʼє і по нашому оборонному бюджету. Адже міжнародна фінансова підтримка може витрачатися лише на соціальні програми. Наш оборонний бюджет формується податками, значну частину яких платять експортери.

Польський Сейм уже колись в історії кричав «Нє позвалям», коли не ратифікував Гадяцьку унію, підписану Гетьманом Виговським. Чим закінчилося це і для України, і для Польщі? Перемогою росії.

Наша помилка в тому, що до владнання ситуації у Польщі не були підключені ні українська опозиція, ні представники нашого громадянського суспільства. Концепція будувати стосунки лише на відносинах між президентами легко руйнується і з найміцнішої перетворюється на найслабшу.
Ще позавчора Зеленський і Дуда були кращими друзями, а вчора скасували зустріч на Генасамблеї ООН.

Раніше офіс фактично блокував міжпарламентську співпрацю і візити парламентарів у Польщу. Тепер уся відповідальність за провал дипломатії на польському напрямку лягатиме виключно на президента.

Це та сама помилка, яку ми вже спостерігали у ставленні влади до результатів соціологічних досліджень. Люди вважають президента відповідальним за високий рівень корупції. Очевидно, така концентрація влади в руках однієї особи не лише дає можливість приписувати собі успіхи, а й покладає відповідальність за провали.

Одна, навіть найвеличніша, особа не в стані вирішити проблеми країни, а тим більше у стані війни. Саме тому необхідно обʼєднувати зараз владу, опозицію і громадянське суспільство для спільного подолання кризи через агресію, а не далі зміцнювати одноосібну владу і накопичувати помилки.

Будь-які стосунки і між людьми, і між країнами — це не лише емоційна приязнь, але і відповідальна праця.

Джерело