Спортивно-політичне

Якщо відкинути наші з вами емоції, підкріплені здогадками і звинуваченнями, то рішення всіляких міжнародних спортивних комітетів щодо участі в змаганнях спортсменів з білоруської сср і країни, якої не стане, під нейтральним прапором, виглядали досить логічно.

Головними їхніми аргументами було: це лише путін вінауват, спортсмени внє політики, — вони це підтвердили відмовою виступати під прапором країни, якої не буде (насправді, ні, вони залишилися немитими і вони так роблять, бо не мають іншого варіанту). Відсутність цих спортсменів понижує рівень змагань, рівень змагальності.

Ці аргументи, особливо останній, були логічними і достатньо сильними на користь участі спортсменів з бсср і країни, якої не стане, і протиставити їм було нічого.

До сьогодні.

А сьогодні українка Ольга Харлан показала зворотний бік медалі. Показала тому, що просто залишилась українкою.

І тепер питання звучить по іншому: а вибуття переможців двобоїв, претендентів на перемогу, (можливо) позбавлення цих людей-фаворитів шансів на участь в Олімпійських іграх хіба не приводить до пониження рівня змагань? Чому вони після своїх перемог мають переступати через свою національну ідентичність, біль, втрати, заради участі тих, хто за всіма канонами спорту і олімпізму не має бути допущений до змагань через свій паспорт, через дії їхньої країни.

От тепер на цьому прикладі можна зробити суттєвий внесок в спорт, вишвирнувши звідти сміття.

Тільки от робити цього з нашого боку нікому. Але це вже інша історія.

Джерело