Зюганов хоче воювати
Лідер російських комуністів Геннадій Зюганов із трибуни Державної Думи закликав називати «спецоперацію» проти України війною
І заявив, що в цій війні росія повинна «отримати перемогу». Ця риторика комуністичного лідера нагадує про роль, яку очолювана ним партія відігравала всі десятиліття свого володарювання в Радянській імперії. Але навіть після краху Радянського Союзу та заборони КПРС відроджена Компартія російської федерації на чолі з тим самим Геннадієм Зюгановим стала, думаю, однією з головних великодержавних сил країни, — пише Віталій Портников для Крим.реалії.
Картонний «інтернаціоналізм» більшовиків було «відродженими» комуністами відкинуто. Упевнений, що тепер КПРФ виглядає дивовижним симбіозом більшовизму та шовінізму, якому вже не потрібно більше ховатися. Саме комуністи ще у 90-ті роки виступали проти незалежності України й інших колишніх радянських республік, ухвалювали у Думі постанову про «російський статус» Севастополя, закликали до окупації Криму.
Коли мене запитують, що було б, якби 1996 року Геннадій Зюганов став би президентом російської федерації — а він був тоді реальним конкурентом чинного президента країни Бориса Єльцина — я незмінно відповідаю, що тоді путінську політику почали б здійснювати набагато раніше.
російській владі, яка утверджувалася під демократичними гаслами та визнавала суверенітет сусідніх країн, потрібен був час, аби зробити жахливий кульбіт від демократії до авторитаризму та агресії. Геннадію Зюганову, думаю, не треба було б жодного «додаткового часу». Він уже тоді експлуатував ностальгію щодо Радянського Союзу, уже тоді був готовий до реваншу.
І, можливо, тому таки Єльцину дуже хотілося обіграти Зюганова на його полі. Саме звідси — дивні заяви щодо Криму, підтримка кремлем диктаторських замашок молодого Олександра Лукашенка, підписання з білоруським президентом угод про «союзну державу» й економічні преференції, які допомогли Мінську відмовитися від економічних реформ. Єльцину, мабуть, дуже хотілося показати російському виборцю, що його конкурент Зюганов тільки говорить про відновлення Радянського Союзу, а він, Єльцин, уже став до побудови «союзної держави», нехай і неспішним темпом.
Але в ті далекі часи все це могло здаватися насамперед політичною боротьбою. Зараз лідер КПРФ — трубадур справжньої війни, він закликає своїх співвітчизників погодитись із самим фактом воєнного протистояння, брати участь у ній, фінансувати війну власними податками та радіти їй.
Морозного зимового вечора 1993 року ми з Геннадієм Зюгановим поверталися з кремля, де тоді проходило знімання телевізійного шоу, присвяченого першим в історії сучасної росії виборам до Державної Думи. Тріумфатором на цих виборах була партія Володимира Жириновського ЛДПР, саме тоді пролунали пророчі слова дисидента Юрія Карякіна: «росіє, ти одуріла!».
Зюганов іронічно запитав у мене, чи зрозумів я, нарешті, що комуністи — це ще не найстрашніше. Я нічого не відповів — був розчавлений перемогою Жириновського, бо точно зрозумів, яку катастрофу нам іще доведеться пережити. Та й ожеледиця була страшна, залишалося тільки пильнувати, щоб не впасти і не звернути шию, а не обговорювати щось з лідером комуністів.
Але зараз я відповім Вам, Геннадію Андрійовичу: хіба ви — не такий самий, як і Жириновський, як путін, як Сталін, як Гітлер? Як усі політики, метою яких було не творити, а руйнувати та знищувати? Хіба ваша уявна конкуренція з ЛДПР чи «Єдиною росією» — це не як конкуренція біля тіла жертви: хто вистрілить першим, а хто зробить «контрольний» постріл? Хіба своїм виступом із трибуни Державної Думи ви вкотре це не довели?
