Поки в Росії говорять про визнання «ЛДНР». Що має зробити Україна
Зараз чи не найвигідніша ситуація для України, щоб вийти з мінського процесу, заявивши про руйнування його російською стороною
Рішення Держдуми Росії щодо визнання «ЛДНР» як і проєкт, поданий КПРФ, як і подальша доля відповіді на питання визнання чи невизнання — це тактичний інструмент тиску й шантажу України. І такий тактичний інструмент уже з’являвся у вигляді указів про видачу російських паспортів на окупованих територіях, про визнання товарів, що виробляються в ОРДЛО, про оподаткування товарів, що виробляються там. Вони так само торпедували і роботу ТКГ, і роботу в рамках Нормандського формату.
Читайте також: Росія вийшла з Мінських домовленостей
Тут варто навіть звернути увагу на формулювання питання, що турбує нас зараз — як вплине на ситуацію загалом визнання чи невизнання Путіним незалежності так званих «ДНР» та «ЛНР», точніше — визнання частини утворень окупованої Луганської і Донецької областей як чого — як частини РФ чи як незалежних утворень? Якщо незалежних, то тоді, як сюди вміщається 870 тис. паспортів громадян РФ? У ОРДЛО загалом проживає зараз трохи більше 1 млн. Звідси — що означає визнання певних незалежних утворень з такою кількістю російських громадян? А якщо у складі чергового суб'єкта РФ, то чому періодично використовується поняття «незалежність»?
Це — ще один доказ того, що питання розтягуватиметься у часі. Воно вже розтягнуто в часі: подача законопроєктів, передача цього звернення президенту РФ, після чого — підготовка його МЗС, і навіть фраза, яка використовується, — «з метою прискорення» — абсолютно нічого не означає. А розуміючи, що маєш справу з російською системою, з російськими ЗМІ, то вислів, скоріше, звучить як зворотне.
І незважаючи на те, що всі ці дії мають поки незавершений характер, інформація вже негативно сприйнята багато де — ми почули реакцію МЗС Франції, так само негативно зреагувала Німеччина, та й реакція Дмитра Кулеби була негативною: Росія виходить із Мінського процесу.
Але, що це насправді означає?
Перше — ніякої громадянської війни на Донбасі немає. Є війна Росії проти України. На боці Росії виступають зрадники української держави, колабораціоністи, що перейшли на сторону ворога і прислужують окупаційному російському режиму.
Друге — це рішення чітко означає, що Росія в принципі не бачить ні в підгрупах, ні у ТКГ, ні у Норманді механізму, здатного дати відповідь на питання російської агресії.
Третє — ТКГ, мінський процес, мінські домовленості — це інструменти руйнування міжнародного права, організаційних інструментів, які забезпечують співробітництво на континентальному і глобальному рівнях. Також це інструмент впливу й руйнування держави Україна.
Мінські домовленості, що були укладені під тиском Путіна, суперечать Конституції України, нормам міжнародного права, статуту ООН (адже були укладені під тиском).
До того ж, під цими актами немає юридично сильного підпису, вони не ратифікувалися ВРУ — тобто не є конституційними.
Звідси висновок
Незважаючи на абсолютний песимізм усіх учасників, які оцінюють ситуацію, я роблю вердикт, що зараз чи не найвигідніша ситуація для України, щоб вийти з Мінського процесу, заявивши про руйнування його російською стороною. Якщо до цього додати, що подібні кроки Москви вчинені в момент формування ознак чергової загрози нападу на Україну, а тільки так може трактуватися перебування навколо кордонів України угруповання чисельністю 167 тис. особового складу війська, півтисячного угрупування бронетанкових механічних одиниць, артилерії, зенітно-ракетних частин, тилових частин, частин медичного забезпечення. Звідси — конвенція про міжнародні договори свідчить: якщо одна із сторін вчиняє дії, які не дають можливості іншій стороні виконувати домовленості, такі домовленості й угоди визначаються як денонсовані. Навіть, якщо вони були ратифіковані сторонами.
Нинішня ситуація не звужує маневр української сторони, а розширює його.
Тому я рекомендував би президенту України, МЗС зараз розпочати консультації з Вашингтоном, Парижем і Берліном про припинення роботи української сторони в ТКГ, про припинення діяльності ТКГ і про припинення діяльності Нормандського формату. Якщо Росія хоче вести якісь розмови на цю тему, їх треба вести у складі організації про співробітництво і безпеку в Європі. Бо це та організація, яка після укладання Гельсінського заключного акту уповноважена, як організаційний механізм, забезпечувати співробітництво і безпеку в Європі.
Я розглядав і розглядаю будь-які інші утворення, що призначені формувати відповідь на ці питання, не як робочі групи, а як альтернативу.
Речі ці треба роз’яснити у Вашингтоні, в Парижі, Берліні, Брюсселі, Лондоні, в інших столицях Європи, і вчинити дії, щодо ліквідації цих структур. І переведення роботи, якщо буде потреба, в рамки ОБСЄ. Тобто — не чекати визнання чи невизнання Путіним незалежності ОРДЛО, а діяти на випередження. Нинішньої ситуації достатньо, щоб Україна так вчинила.
Це лягло би в концепцію: стратегія США і тактика України в цій стратегії
Бо Вашингтон не став утворювати якісь додаткові структури. Він сказав, що питання стратегічної безпеки розглядатиме група стратегічного планування, яка працює в Женеві. Щодо питання в Європі є ОБСЄ. Я вважаю цю стратегію Вашингтона абсолютно правильною. Тому що ці структури — група зі стратегічної безпеки в Женеві, комісія Росія-НАТО і ОБСЄ — формували і будуть формувати відповіді на питання, які поставила Росія. Точно так і тут. Бо з якого це доброго дива питання безпеки в Європі, питання територіальної цілісності не повинно розглядати ОБСЄ?
З моєї точки зору, це неправильно, бо суперечить регламентним нормам ОБСЄ, Гельсінкському заключному акту.
Тому я би наполягав на місці української сторони, щоби питання було перенесено в ОБСЄ. А там є Канада, США і багато тих, хто має долучитися до цього процесу і показати Кремлю, що руйнувати систему міжнародного права негоже, а ще гірше — використовувати свою агресивність. Росія формує паралельну систему міжнародного права та інші організаційні форми, вигідні собі, і це є трактування однозначне, — не тільки на європейському континенті, але й на Євразійському континенті. Бо сюди можна віднести ті документи, до яких мала відношення Росія і по Ірану, і по Північній Кореї, які насправді у великій частині суперечать нормам міжнародного права, і укладалися за рамками уповноважених на це міжнародних і континентальних організаційних структур, які є основою сьогоднішнього світового порядку.
Я вам скажу, якою буде на це реакція Росії
Росія спробує визначитися: вона за визнання незалежності чи за включення до складу. І це Росію набагато більше потрясе. Бо була дискусія там, всередині Росії.
Дуже важливо українській стороні робити такі кроки, щоб будь-яка ініціатива Росії ставала її внутрішньою проблемою. Хай визначаються. Все одно: що одне, що друге з точки зору міжнародного права буде нікчемним.
Але у цій ситуації важливо пресингувати, перехопити ініціативу.
