Перемога дістається тільки підготовленим!
Більше поту на полігоні, менше крові на полі бою – це прописна істина
Сьогодні З0 років Збройним Силам України.
Патетично щось писати немає бажання, бо всі ці тридцять років пройшли через моє життя.
Згадаймо, як було.
Було по-різному.
Ми мали найбільший армійський потенціал в Європі, тисячі танків і літаків та ще багато іншої на той момент сучасної техніки.
Все це з дозволу керівництва України було успішно продано за кордон, інколи навіть за банальні копійки, видаючи такі дії «за спроможності нашого ОПК».
Сотні тисяч гарних спеціалістів звільнено. Звільняли ротами і полками. Неодноразово проходили «модернізації», «оптимізації» і ще купа різного, що створювало картинку процесу. Але жодного разу не довели до результату ту «модернізацію».
Яку армію хотів бачити черговий Верховний Головнокомандувач, армії було не зрозуміло. І не було зрозумілим навіть йому самому. Бо президентами вони були, а чи стали державниками — керівниками… Та й Верховними Головнокомандувачами вони були так собі. Але згідно з Конституцією — це гордий автоматичний титул.
Багато років незалежності для керівництва країни армія була «дійною коровою із заробляння абсолютно народних грошей у власну кишеню», з одного боку, а з іншого боку — як цвях в черевикові, який завжди муляв.
Армія виживала, як могла, і це було — тільки на власному бажанні командирів частин.
Виросло покоління офіцерів, які не виводили практично свої роти, батальйони, полки на марші і полігони, бо просто не було фінансування. Тому і росли деякі кар'єрними щаблями за принципом «бордюр, тумбочка, парк, капличка». Рівень паперової бюрократії зашкалював. Цінувались більше віддані і мовчазні, ніж ініціативні і самостійні.
Отакі були реалії історії нашої Армії до початку 2014 року.
Дякувати Богові, нас ще не встигли повністю скоротити та реформувати, і не змогли вбити в армії такі речі — як честь, професійність, любов до України.
Мабуть, саме це і було рушійною силою відродження Армії навесні 2014.
Голі, босі, але горді та завзяті!
Саме так можна було б сказати про мою Армію весною 2014.
Саме весною 2014 наша Армія стала народною!
Саме народ став забезпечувати Армію людьми і майном.
Не держава в 14-му підняла та відновила Армію, захистила своїх співгромадян і свою землю — громадяни захистили державу.
З 2014 почалось відродження і створення нової Армії України.
Були перемоги, були поразки. Армія мусить постійно займатись і в мирний час, і під час війни. На війні рівень твоїх бажань завжди спуститься до рівня твоєї тренованості.
І війна це не раз показала.
І не можна «шапками» закидати ворога. Перемога дістається тільки підготовленим!
Більше поту на полігоні, менше крові на полі бою — це прописна істина, яку чомусь не викладають у ВВНЗ.
У нас багато роботи до того, якою я хочу бачити, та якою має бути наша Армія — Збройні Сили України!
Важко її робити, коли керівництво держави живе своїм життям. Армія у них — не в пріоритеті.
Армією треба займатися, ростити, оснащувати, забезпечувати, плекати, а в співгромадян виховувати повагу до війська, потребу підтримувати його.
Скільки там керівників і чиновників на посадах служило в армії.
Служило в рази менше в порівнянні з тими, хто відкосив від служби. Ось і вся відповідь.
Шановні мої друзі!
Дякую всім Вам за те, що пліч-о-пліч в різні роки і в різних місцях служили разом зі мною в наших Збройних Силах!
Дякую своїм армійським вчителям, що навчили багатьох корисних речей!
Дякую тим, хто разом зі мною знищував ворога на цій війні!
Тридцять років — це тільки початок, і попереду ще багато роботи.
Успіх розвитку Армії залежить від трьох речей:
- люди;
- час;
- гроші.
Вічна пам"ять тим, хто вже ніколи не встане в один стрій з живими побратимами! Пам"ятаймо про загиблих! Ми помстимося за кожного!
Війна триває.
Свято коротке, а роботи багато!
Вітаю всіх з Днем Збройних Сил України!
З днем українських народних Збройних Сил!
