«Робимо одну спільну справу — крок за кроком зменшуємо відстань до нашої Перемоги»

Кожна людина повинна пити багато води. Але, звісно, та вода має бути високої якості. Є бутильовані води, до прикладу, які давно себе зарекомендували за смаковими властивостями, високою якістю і прозорістю ведення бізнесу. Саме до таких і належить найбільший національний український виробник бутильованих вод IDS Ukraine. Усі ми добре знаємо, який смак має «Моршинська», «Моршинка», «Мирогородська», «Аляска», «Аква Лайф», а також лінійка соковмісних напоїв на основі води з моршинських джерел та натуральних соків «Лимонада» та лінійка енергетиків «Воля». Найвищі стандарти діяльності компанії IDS Ukraine та її звітності підтверджувались до війни висновками аудиторських компаній «великої четвірки» зі світовими іменами.

IDS Ukraine — є великим платником податків в Україні, а також платник податків № 1 у своїй галузі. Протягом 2023 року компанія сплатила до бюджетів усіх рівнів 800 млн грн — це на 101 млн грн більше, аніж у 2022-му. У 2024 році зберігається тенденція зростання податкових відрахувань: лише за січень компанія сплатила 73,7 млн грн. Від початку повномасштабного вторгнення загальна сума сплачених IDS Ukraine податків сягає 1,5 млрд грн.

Діяльність підприємств компанії підтримує громади міст Миргород та Моршин, для яких заводи IDS Ukraine є важливими донорами місцевих бюджетів та потужним роботодавцем. Загальна чисельність співробітників компанії сягає 3 тисяч осіб.

Компанія IDS Ukraine — є одним із лідерів благодійної допомоги потребуючим, а особливо захисникам України. З 24 лютого 2022 року IDS Ukraine регулярно передає свою продукцію для ЗСУ та лікарень, для людей на деокупованих територіях і для тих, хто був змушений залишити свої домівки та переїхати в безпечніші області України. Загальна сума допомоги IDS Ukraine за період повномасштабного вторгнення сягає 320 млн грн. З них — питної води на суму понад 213 млн грн, а допомога на закупівлю військового спорядження, обладнання і техніки — понад 45 млн грн. Компанія продовжує виплачувати заробітну плату для 160 своїх мобілізованих співробітників, хоча держава скасувала таку вимогу до бізнесу. За час повномасштабного російського вторгнення сума таких виплат становить близько 62 млн грн.

Серед потужних ініціатив з допомоги військовим — підтримка Львівського центру реабілітації для поранених Next Step: недавно компанія надала 1 млн грн на підтримку діяльності центру і допомогла у складному коштовному протезуванні одному із українських захисників, програма підтримки діє і надалі.

Журналістка «ВЗ» мала нагоду переконатися у тій потужній підтримці, яку компанія виділяє на реабілітацію наших захисників після поранення.

— На жаль, нас усіх об'єднує війна, — каже директорка благодійного фонду «Відродження захисників України», керівник реабілітаційних центрів Next Step Тетяна Грубенюк. —  Поранені, зниклі безвісти, полонені… Ми маємо триматися разом і підтримувати одне одного. Неоціненну допомогу нам і підтримку багато років поспіль надає компанія IDS Ukraine. Ми співпрацюємо, співпереживаємо і робимо одну спільну справу — крок за кроком зменшуємо відстань до нашої Перемоги. Знаю багато інших бізнесів і помічників, ціную кожного, хто нас підтримує, але дуже б хотіла, щоб таких компаній, як IDS Ukraine, було б значно більше.

За словами пані Тетяни, отримання протез для поранених, які проходять реабілітацію, не викликає зараз проблеми. Найскладніше — навчитися ними користуватися. І у цьому допомагають спеціалісти Next Step. Пані Тетяна проводить тренінги, під час яких розповідає про роботу протезиста, яким підприємствам-виробникам протезів варто надати перевагу, який кращий за якістю. І може рекомендувати 5 протезних підприємств, які сумлінно ставляться до виконання обов’язків.

— Дуже часто у лікарнях мене запитують хлопці - як можна потрапити за кордон на протезування, — продовжує пані Тетяна. — Для чого їхати далеко, якщо спочатку варто спробувати протезуватися в Україні. Адже є державна програма, згідно з якою якісні протези можна отримати у нас. Але найголовніше — навчитися ходити на них. От у цьому і допомагають наші спеціалісти. Головне, щоб військовий мав бажання займатися, а наші друзі-бізнесмени допомагають ставити хлопців на ноги. Повторюся, такі як IDS Ukraine.

—  Берете на реабілітацію усіх, хто попроситься, чи є якийсь принцип відбору?

— Звісно, якщо це штабний військовий і має проблеми зі сколіозом, до прикладу, то ми його не візьмемо. Бо є хлопці, які втратили кінцівки, чи отримали складні поранення, після яких настав параліч, то саме таких ми і будемо оздоровлювати.

— Тут лише львів'яни?

— Ні. Беремо хлопців з усієї України.

— Як довго вони можуть тут проходити реабілітацію?

— Усе індивідуально. Це може бути місяць, два, навіть три і більше — доти, доки людина не відновиться.

— Скільки грошей за протези і відновлення платять хлопці?

— Ніскільки. Усе відбувається за спонсорські кошти.

Поки ми розмовляли, реабілітологи працювали з хлопцями. Я бачила, як одного з них покроково вчили ступати на нових протезах. «Це він їх одягнув сьогодні вперше. Але у нього все вийде, бо він цього хоче», — сказала пані Тетяна.

На умовній «біговій доріжці» розробляв ноги боєць 12-ї бригади «Азов» Остап Кошла. Як тільки рашисти повномасштабно напали на Україну, Остап, який працював техніком у магазині мобільних телефонів, пішов у військкомат. Але його не взяли — не підходив за віком. Тоді йому було 24 роки. Попри те, що його батько — військовий, як і рідний брат батька, двоюрідний брат — також військовий, Остап ніколи не хотів бути військовим.

— Я не міг просто так сидіти дома, бо ворог знищує мою землю. Отримав поранення у Кремінній, що на Луганщині, 27 серпня, — каже Остап, продовжуючи тренування. — Був штурм. Спочатку противник мене поранив у коліно, я наклав собі турнікет. За дві хвилини друга куля потрапила у плече, добре, що вийшла на спині. Я впав. Але розумів, що маю підвестися і бігти до своїх. Не добіг — снайпер поцілив у голову. З лівого боку у мене нема частини черепа. У коліні залишилися осколки.

За словами хлопця, у нього зараз лікувальна відпустка. Після повної реабілітації він вирішив знову повернутися на фронт. «Так, я можу більше не йти, бо поранення мав складне у голову, — усміхнувся Остап, побачивши мої здивовані очі. — Але це моє рішення. Мрію якнайшвидше відновитися. Розумію, що вже не піду у бій зі штурмовою бригадою, але я маю бути там, де потрібно стати на захист Батьківщини»…