Жириновський знову хоче завод у Костополі

Щойно Україна підписала політичну частину Угоди про асоціацію з Європейським Союзом, як російський політик Володимир Жириновський знову згадав про спадщину діда. Він має намір повернути собі родинну фабрику, розташовану у місті Костополі Рівненської області. На початку червня подав позов до Окружного адміністративного суду Києва на Кабінет Міністрів України, вимагаючи повернути йому майнові права.

Вперше про прагнення повернути собі спадщину діда, який до війни жив на Рівненщині, Жириновський заговорив у 2007 році. До Костополя засновник Ліберально-демократичної партії Росії приїздив в окремому причіпному вагоні потяга «Москва — Ковель». Щоправда, на фанерний завод охорона його не впустила. Обурений Володимир Вольфович заявив, що обов’язково добиватиметься права власності на завод.

У 2011 році надіслав листа президенту Януковичу, в якому просив «правового та політичного рішення про повернення фанерного заводу законному спадкоємцю». Оскільки реакції на звернення не було, Жириновський звернувся до суду. Нікулінський районний суд Москви того ж року визнав позивача спадкоємцем його діда Іцхака Ейдельштейна.

Навесні наступного року Жириновський, маючи на руках судове рішення, спробував отримати свідоцтво про право на спадщину в одного із костопільських нотаріусів. Оскільки не мав жодних дідових документів, нічого з цього не вийшло.

Цьогоріч знову звернувся до суду. Мовляв, Україна підписала політичну угоду з Європейським Союзом, а пострадянські країни, які приєдналися до ЄС, проводили повернення майна. У позовній заяві вказав, що згоден і на грошову компенсацію, і на рівноцінну земельну ділянку. Окружний адміністративний суд Києва відмовив одіозному політику в розгляді його позову. Мовляв, угода з Європейським Союзом ще не ратифікована, тож і посилатися на неї немає підстав.

Керівники ТзОВ «Костопільський фанерний завод», який нині належить швейцарській компанії PLYWO AG, називають наміри Жириновського нісенітницею. Директор Роман Трофимчук пояснює, що фанерний завод збудували 1956 року на базі домобудівного комбінату, який згорів 1941 року.

— В архівних документах я знайшов дані, що до війни на цьому місці було щось подібне до нинішньої пилорами. Нею і володів дід Іцхак Ейдельштейн. До нинішньої фабрики вищезгадана родина не має жодного відношення.

Рівненський журналіст Олексій Кривошеєв, який вивчав архівні документи родини Ейдельштейнів, розповідає, що предки Жириновського були по вуха в боргах.

— Згідно з польським документом, завіреним нотаріусом, підприємство, на яке претендує Жириновський, оцінювалося у сорок тисяч злотих, Іцхак Ейдельштейн володів ним у рівних правах зі своїм партнером Іциком Яхнюком, — каже Олексій. — В іпотечних справах цієї родини значилося, що вони часто брали позики. Знайшов боргове зобов’язання на суму п’ятдесят дев’ять тисяч доларів за станом на 1934 рік, це захмарна сума. Гроші позичалися у громадянки Сполучених Штатів Америки, яка була родом з Італії. Згідно зі ще одним документом, син Іцхака Вольф взяв у борг сто тисяч злотих у Польському господарчому банку. Він мав фільварок у селі Малій Любаші Костопільського району, де вирощував хміль. Ймовірно, позику брали саме на розвиток цієї справи. Заставою кредиту була фабрика Іцхака Ейдельштейна. У цих кредитних історіях періоду 1934-1938 років є й ухвали Рівненського господарчого суду про прострочення виплат та про примусове стягнення відсотків. Родина Ейдельштейнів мала серйозні проблеми з кредитами. Відомостей про погашення позик серед документів немає. Якщо Володимир Вольфович хоче продовжувати судитися за спадщину діда, нехай готується гасити родинні борги.