Максим Стріха: «Донбас шанує силу і не поважає тих, хто виявляє слабкість»...

“Донбасс порожняк не гонит”, — любив говорити про свою малу Батьківщину президент-утікач Віктор Янукович. У цьому регіоні живе 4,3 млн. людей. У лояльній до Партії регіонів Луганській області — 2,2 млн. Це вони забезпечили Януковичу перемогу на виборах. Вдячним Віктор Федорович ніколи не був. Донбас продовжили “закатувати в асфальт”, знищуючи навіть паростки інакодумства. Україна терпіла олігархічну експансію останні чотири роки. Донбас — з часів Горбачовської перебудови...

«Донбас — це українська Ван­дея, — каже науковець, громадський та політичний діяч, перекладач та письменник Максим Стріха (на фото). — Є така провінція на заході Франції. За часів Великої революції її населяли вбогі та гноблені селяни, які щиро і не з примусу вмирали за своїх гнобителів і вбивали тих, хто хотів зробити їх вільними»...

— Соціологічні дослідження показують, що за Росію на Донбасі виступає менше третини. А за Україну — більш як половина. Чому ж тоді не чинили опору окупантам?

— Все, що коїться на Донбасі, відбулося внаслідок ретельно і давно продуманої спецоперації сусідньої держави. Їй підіграли корумповані місцеві еліти, налякані перспективою відповідати за наслідки свого правління у всеукраїнському масштабі. Пригадуєте, як у середині березня у Донецьку місцева міліція дозволила трьом сотням бандитів жорстоко розігнати багатотисячний мітинг прибічників єди­ної України?

Це і стало “точкою неповернення”.

— Але спецоперація не мала б такого успіху без підтримки значної частини населення регіону.

— Жителі Донбасу ментально відрізняються від одеситів чи харків’ян. Ще з радянських часів плекався міф про особливість Донбасу: “Ніде у світі не знайдете таких териконів”, “Донбас годує цілу краї­ну”, “Ми — славні нащадки переможців Великої Вітчизняної війни. Фашизм у нас не пройде”. Ця зверхність поєдналася з почуттям меншовартості: “Донбасу не чують”, “Донбас принижують”, “Прийде “Правий сектор” і буде різати наших дітей та жінок”... Ось чому багато людей поповнили лави терористів — щоб боронити рідну донбаську землю від ворожих фашистів-українців, які прийдуть руйнувати їхнє усталене життя.

— План Путіна зі створення “Новоросії” провалився, бо одесити, дніпропетровці, запорожці не дозволили проросійським активістам сісти їм на голову. Чому на Донбасі проукраїнська більшість мовчки спостерігала, як топчуть українські прапори і закликають до від’єднання від України?

— Донбасом керували олігархи, які хотіли використати цю ситуацію, аби вибити з Києва максимальні преференції — і випустили з пляшки джина... Хто б колись міг подумати, що всесильний Рінат Леонідович стане втікачем і буде перечікувати лихі часи у Києві.

— Чи можливо змінити свідомість жителів Донбасу і що для цього слід зробити? Може, брати їх добротою, як це зробили вояки Української армії, поділившись з місцевими своїми сухпайками? Чи ці люди потребують “залізного кулака”, демонстрації сили?

— Інформаційну політику, яку вела Україна на Донбасі, провалилася. Особливо в останні тижні, коли сепаратисти вимкнули українські канали, а що верзли російські — всі знаємо. Пояснювати, що до них прийшли з миром, немає часу — треба діяти. До місцевих, які не взяли до рук зброї, виявляти доброту. Щодо сепаратистів — діяти жорстко, бо Донбас справді шанує силу і не поважає тих, хто виявляє слабкість.

— З Донбасу втікають тисячі біженців. Молоді освічені люди навряд чи туди повернуться. І це тягне за собою катастрофічні наслідки для цього регіону.

— Якщо побачать, що ситуація стабілізувалася, — повернуться. Якщо ні, то залишаться у Києві, Львові чи Харкові... Це краще, ніж щодня тремтіти за своє життя. Війна завжди тягне за собою плачевні наслідки для економіки. У зоні бойових дій промисловість швидко занепадає. Зупинені підприємства не сплачують податків. Люди не отримують заробітної плати.

— Бабусі, які співчувають сепаратистам, на Донбасі плачуть не так за Росією, як за Радянським Союзом. За чим плаче молодь, яка не куштувала “Докторської” ковбаси за 2 рублі 20 копійок?

— Вони виховані на ідеї “Вєлікай Расіі” — на російських серіалах, фільмах, російській попсі, а частина з них — і на російській літературі. Пропагандистська машина сусідньої держави вдовблює цю ідею у голови громадян Російської Федерації, а заодно — і всіх, кого хоче затягнути в “русскій мір”.