«Може, визволяючи східні регіони, Україна заодно і Крим визволить»

Чим активніше розвиваються події у східних регіонах України, тим очевидніше, що Росія і тут запустила свій окупантсько-агресорський маховик, який випробувала у Криму. Повторюється сценарій із задіянням російської військової розвідки, ФСБ, «зелених чоловічків» і проплаченого сепаратистського шобла місцевого розливу. Нейбайдужі кримчани тримають за Донбас кулаки у надії, що запущена там російська операція не закінчиться тим, чим закінчилася у Криму. «Хоч це звучить, як чорний гумор, але у нас кажуть: «Добре, що таке на сході почалося, бо, може, хоч так Україна задіє армію і почне звільнення східних регіонів. Є надія, що заодно і Крим звільнить», — заявив в інтерв’ю «ВЗ» керівник Центру Східно-Європейських ініціатив «Бахчисарайська стратегія» Айдер Муждаба.

—Ситуація у східних регіонах активно обговорюється переважно у кримськотатарському середовищі, — каже Айдер Муждаба. — Російське населення ця тема не особ­ливо цікавить. Якщо і говорять про це, то повторюють почуте з російських «зомбоящиків». Як добре, мовляв, що ми відійшли від України, тепер схід від «Правого сектору» і бандерівців треба рятувати.

Сподіваюся, у східних регіонах «рятувальна операція» не пройде. Коли побачив у новинах, що підтягуються українські війська, подумав: «Нарешті. Це треба бу­ло ще у Криму робити». Маю надію, що цього разу дійдуть до кінця. Коли чую, що без крові не обійдеться, кажу: «Кров не повинна нас зупиняти. Незалежність, свободу безкровно ніколи ніхто не отримував. Як говорив Ярослав Стецько, «волі не дають — її треба здобути».

— Чи вдасться це у Криму? Вірите, що Україна зможе його повернути?

— Я оптиміст. Крим не повертатиметься в Україну — він просто не буде з неї виходити. Залишатиметься частина населення, яка асоціюватиме себе з Україною, навіть якщо і матиме російсь­кий паспорт. Ці люди продовжуватимуть свою громадську, економічну, політичну діяльність з прив’язкою до України. Коли Крим формально повернеться? Це питання не до нас, а до влади. На жаль, бачимо, що українська влада нерішуча. Будемо сподіватися, щось зміниться після президентських виборів...

—...на яких кримчани, очевидно, не зможуть проголосувати. У ЦВК заявили, що організувати виборчий процес на території окупованого Криму неможливо.

— Я б думав не стільки про президентські вибори, скільки про подальшу роботу в окупованому Криму українських організацій — політичних, громадських. Звернув би на це увагу українських політичних партій, насамперед правоцентристських і центристських, які поспішили закрити свої кримські відділення. На жаль, і до цього не бачили їхньої бурхливої діяльності у Криму. А тепер взагалі її згорнули. Хоча достойною відповіддю окупаційному режиму і підтвердженням його невизнання була б діяльність організацій, які зберігають свою проукраїнську позицію.

— Чи багато кримчан відмовляються від російського громадянства (термін подачі заяв — до 18 квітня)?

— Цифр не знаю. Але знаю, що, наприклад, у Сімферопольському пункті прийому заяв люди вистоювали у дов­железних чергах. Тут треба розуміти і розділяти поняття добровільного громадянства і громадянства з примусу. Правильно робить Україна, заявляючи, що кримчани, які не здали український паспорт, але яким нав’язали російський, і далі вважатимуться громадянами України. Позиція багатьох кримських татар, у тому числі і моя, така: якщо завтра буде необхідність, ми змушені будемо піти й отримати російський паспорт, але український не віддаватимемо. Жити ж у Криму якось треба. Лише з українським паспортом це буде важко. Отримання російського паспорта не означає, що ми визнаємо Крим російським. Як жартую з цього приводу, Штірліц теж під час вій­ни змушений був носити нацистські документи, то що поробиш?

— Нова Конституція Криму стала холодним душем для прихильників тієї частини Меджлісу, яка виступила за присутність кримських татар у нинішній кримській владі? Нічого з обіцяного кримським татарам у Конституції не прописали: ні 20-відсоткової квоти в органах влади, ні гарантованого представництва у місцевих радах. Кримськотатарська мова отримала статус державної. Але за те, що нею спілкуєшся, можуть і побити (як це було з 14-річним кримськотатарським хлопчиною у Сімферополі).

— Ніхто не чекав від цієї влади нічого хорошого. Усе, про що ви кажете, для нас не нове: побиття, написи на будинках, осквернення пам’ятників... Ми так жили 20 років, упродовж яких проти кримських татар використовували провокації. Ми вже звикли самостійно на це реагувати. Те, що проблеми не будуть замовчуватися, це однозначно. Головний біль в особі кримських татар Росії гарантований. Якщо у Москві думають, що тут можна спокійно робити те, що вони роблять у себе (заарештовувати, наприклад, будь-кого, хто наважився вийти на акцію протесту і висловити свою думку), то помиляються. 18 травня (у 70 річницю депортації кримських татар у 44-му. — «ВЗ») побачимо багатолюдний мітинг кримських татар, і Росії доведеться з цим змиритися. Їй доведеться зважати на те, що у Криму є такий свободолюбивий народ, який не можна заглушити. Напевне, тому Росія і використовує щодо кримських татар досить м’яку риторику.

— Впевнені, що така риторика дуже скоро не зміниться звичним російським оскалом?

— Думаю, Росія буде продовжувати цю риторику по відношенню до кримських татар. Вибору у неї не буде. Інакше зустріне потужний спротив з боку кримських татар, до якого можуть приєднатися й українці, які залишилися у Криму. Якщо кримські татари почнуть протестувати, їхній голос буде чути не лише у Криму. Кримськотатарські лідери, і насамперед Мустафа Джемілєв, мають великий авторитет на міжнародній арені.

— На собі відчули, що Крим став іншим?

— Я живу у Бахчисараї. Це місто, яке називаю «краем непуганых крымско­татарских бандеровцев». Навіть коли відбувалися усі ці події, з введенням військової техніки, «зелених чоловічків», у Бахчисараї це не відчувалося. Часто навідуюся до Сімферополя. Море російських прапорів. Морально це тисне. В іншому сильного впливу наразі не відчуваю. Два тижні, поки їздив до Сімферополя складати сесію, на телефоні у мене стояв рінгтон — пісня групи ТіК «Так, я люблю Україну». Коли сідав в автобус, мій друг (який їхав на навчання у Севастополь) завжди телефонував побажати щасливої дороги. Цікаво було спостерігати, як о сьомій ранку в автобусі під цю мелодію прокидалися ті, хто голосував на референдумі за приєднання до Росії. Коли минула референдумна ейфорія, найбільше розчарування відчули саме вони. Пенсії не підняли, банки закриваються, доводиться вистоювати у довжелезних чергах, щоб зняти свої депозити. Люди не знають, що буде з їхніми зарплатами, дипломами, власністю. Анархія у правовому полі. Але кримським татарам не звикати жити у таких умовах. Хай тепер ті, хто голосував на референдумі, поживуть у нашій шкурі.