Україна у вогні

Але те, чого очікували після фінішних сочинських фанфар, вже сталося. 18 лютого закарбується червоною датою у новітній історії України. Червоною — від крові, яка пролилася у Києві після спроби звірячої розправи над Майданом. У хід проти майданівців пішли не кийки, а вогнепальна зброя і БТРи. Людей чавили водометами, калічили гранатами, розстрілювали. Десятки убитих, понад тисяча поранених (озвучувати точні цифри ніхто не береться).

На пролиту кров Майдан відповів вогнем. Поки у Києві боронили скривавлене серце революції, оточивши його вогняним колом, у регіонах, наче гігантський «коктейль Молотова», спалахнув протестний гнів. Від облоги обладміністрацій розлючені звірствами режиму люди перейшли до радикальніших дій — погромів і підпалів у будівлях СБУ, місцевих прокуратур, міліції. Трофеями стали не лише документи (їх спопелили разом з кримінальними справами проти активістів-майданівців), а й вогнепальна зброя. Народ вже не вила до рук взяв, а «стволи». Сподівання на мирне розв’язання ситуації в Україні стають усе примарнішими. Що ж далі? Відповіді експертів на це запитання оптимізму не додають. Дехто говорить вже про те, що в країні реально розпочалася громадянська війна.

Геннадій МОСКАЛЬ, народний депутат

Ще у вівторок можна було повернути ситуацію у мирне русло. Тепер вже мости спалені. Куди відступати? Хто з політиків уже комусь може сказати, наприклад, у Львові, що пустіть знову губернатора Сала в ОДА. А якщо навіть і скажуть, люди слухати вже не будуть. Коли стільки жертв, стільки крові пролилося, не можу засуджувати дії людей. Навіть якщо йдеться про захоплення зброї. Про наслідки мало б думати вище політичне керівництво держави, яке дало добро на проведення спецоперації на Майдані. Чи вдасться владі втопити Майдан у крові? Хто кого втопить — це ще велике питання. Ким Янукович втопить, якщо навіть Майдан не має ким розігнати? Покажіть мені ту реальну силу, якої народ сьогодні боїться. Міліція? Ні. Служба безпеки? Її там — як кіт наплакав. Прокуратура? Ні. Армія? Де вона? Я її не бачу.

Євген ЗАХАРОВ, співголова Харківської правозахисної групи

Цей режим вже стільки накоїв, настільки брутально і масово порушував права людини, що він просто приречений. Такий режим не має права на існування. І питання лише в тому, якою ціною (скільки ще буде жертв) і коли станеться його заміна. Дуже хотів би, щоб це відбулося мирно. Але цей режим постійно провокує людей на різкі дії і поводиться так, що механізмів, які можна було б застосувати для мирного врегулювання ситуації, не видно. Режим поставив себе поза законом, поза мораллю. І взагалі — поза здоровим глуздом. Вдаючись до силового варіанту, Янукович звалює усе з хворої голови на здорову. Обвинувачує опозицію, радикалів. Хоча те, що відбувається зараз в Україні, — «заслуга» влади. Усе, що вона робить, — аморально, огидно і протизаконно. Закрили в’їзди до Києва, що можливо лише за умов надзвичайного стану, який не оголошений. Це незаконно, це злочин. І так, що не візьми, будь-який крок влади просякнутий злочинними діями. Багато які злочини влади можна і треба кваліфікувати як злочини проти людяності. Міжнародний трибунал зараз неможливий, бо Україна не є учасником Римського статуту Міжнародного кримінального суду в Гаазі. Але, коли Україна стане учасником Міжнародного кримінального суду, до цих справ можна буде повернутися. Такі злочини не мають терміну давності.

Ірина БЕКЕШКІНА, директор Фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва»

Сподівань на мирний розвиток подій стає усе менше. Якщо переговори зводяться до риторики «ви капітулюйте, і жодних інших варіантів бути не може», то це ніякі не переговори. Якщо одна зі сторін не боїться крові і не хоче йти на жодні компроміси, настрій дуже песимістичний. Янукович або неадекватно розцінює ситуацію: йому здається, що на Майдані — купка радикалів, яка намагається говорити від імені всієї України, хоча насправді Майдан підтримує пів-України. Або ж Янукович усе це знає, але готовий на будь-що, аби тільки залишитися при владі. Проте у будь-якому разі перспективи для нього невтішні. Якщо він не отямиться і не поверне ситуацію до мирного розвитку, шлях на Захід йому буде відрізано. Тоді єдиний неминучий для нього варіант — Росія. А це означає, що Янукович буде під повним контролем і керівництвом Путіна, буде надзвичайно залежний від путінських кредитів. Як мінімум, половина України з цим не змириться. І Януковичу доведеться або задушити цей спротив силою і бути диктатором на крові в країні, де час від часу спалахуватиме партизанська війна. Або — поділ України на дві частини.

Денис БОГУШ, політтехнолог

З поведінки президента, його заяв видно симптоми серйозного психологічного впливу. Хотів би, щоб це були мої фантазії. Але, на жаль, усе свідчить, що це не так. Янукович — у своїй віртуальній картині світу, яку йому намалювали. Для нього що п’ять трупів, що сто — все одно. Він не здатен сприймати реальність адекватно. Як людина, яка займається психотехнологіями, розумію, що зробили з його психікою. Януковича, грубо кажучи, зазомбували. Можна навіть здогадатися, де і коли це сталося: перед Вільнюським самітом, під час зустрічі двох президентів на одній з російських військових баз. Без спецслужб тут не обійшлося. В Януковича — нескладний інтелект, грубо кажучи, мало книжок читав. З такою простою психікою, як у нього, з ним нескладно працювати навіть спеціалістам невисокого рівня зі спецслужб. А якщо говорити про Путіна, то для нього це не проблема. Навіть лабораторій ніяких не треба. Головне, правильно підготувати ситуацію. Росіяни зрозуміли, що у випадку з Україною не треба багато агентів впливу (хоча вони теж є). Можна просто вплинути на першу особу. І вони це зробили. Зазвичай впливають через жінок, дружин. В Януковича через дружину не вийде. Тому пішли іншим шляхом. Спершу робили це через московського патріарха Кирила. А коли цей канал послабшав, вирішили впливати на страхи Януковича. Його запрограмували на певні дії. У спрощеному варіанті таку ж програму використовують і для «беркутівців». Вони готові йти зі зброєю навіть проти жінок і дітей.

У випадку з Януковичем це страшніше, бо в його руках сконцентрована влада. Думаю, навіть оточення президента в шоку від його дій. Гори трупів, море крові. Страшно подумати, що може бути далі.

Володимир ГОРБАЧ, політичний аналітик Інституту Євроатлантичного співробітництва

Після подій 18 лютого не бачу перспектив повернення процесу у мирне русло. Ні Янукович не демонструє такого бажання (він вимагає повного підкорення, хоче говорити з позиції сили і тільки після застосування сили), ні Майдан не вірить більше у пустопорожні переговори. Тому, думаю, протистояння громадян з владою, київське повстання перейде в іншу форму — воно не буде сконцентроване в одному місці, а пошириться по всій території країни. В економічному плані може бути певна кампанія несплати податків. Єдине, що може врятувати країну від подальшої ескалації насильства і збільшення кількості жертв, — це дефолт (суто економічний) режиму Януковича.

Володимир ЧЕМЕРИС, правозахисник, експерт Всеукраїнської громадської ініціативи «За мирний протест!»

Повернути ситуацію у мирне русло можна завжди. Але для цього потрібна політична воля, причому з обох сторін. Події показали, що силовим методом усунути Януковича не вдасться. Повстання має йти не шляхом радикалізації, а шляхом розширення соціальної бази протестів. Думаю, це єдиний спосіб перемогти. На жаль, лідери опозиції не озвучують соціальних гасел. Досі не застрайкували промислові підприємства.

Розширення соціальної бази повстання означатиме і територіальне розширення протестів, у тому числі і на Схід. На Сході люди готові повстати. Ми бачили це у 2013 році, коли, наприклад, на Луганщині шахтарі захопили приміщення шахти і висунули вимоги її власнику Ахметову. Якщо будуть озвучені соціальні вимоги, якщо опозиція говоритиме не лише про зміну влади, а й про зміну соціальної системи, тоді можна розраховувати на те, що повстане не тільки Захід, а й Схід.

Володимир В’ЯТРОВИЧ, історик, активіст Громадського сектору Євромайдану

— Президент поставив умовою залагодження ситуації, щоб Майдан розійшовся. Але він не розійдеться. Виходить, якщо Янукович хоче, щоб Майдану не було, його доведеться розігнати. Але люди будуть відчайдушно стояти до кінця. І це означає, що проллється ще більше крові. Опозиція готова була до переговорного процесу. Але пропозиції відхилені. Очевидно, що Янукович поставив на силове розв’язання ситуації, не розуміючи, в яку прірву штовхає країну. Людина, від якої залежить мирне вирішення конфлікту, не просто не контролює ситуацію в країні, а засвідчила свою нездатність навіть адекватно оцінити, що відбувається.

— Вже звучать заяви про те, що криваві події в Україні є підставою для введення на її територію миротворчого контингенту ООН.

— Зважаючи на те, що минуло вже стільки часу від початку дуже серйозної фази конфлікту, коли загинули кількадесят людей (навіть не знаємо точної цифри), реакція Заходу абсолютно інертна і млява. На жаль, досі чути лише приклади «настурбації» («нас турбує») і нічого серйознішого. Зараз вже не лише про санкції треба говорити. Мають бути задіяні набагато серйозніші інструменти. Якщо протистояння далі набуватиме таких темпів, як 18 лютого, то, очевидно, мало б ітися про введення миротворчих сил. Хотілося б активнішої позиції Заходу. Але підозрюю, вони розуміють, що ситуація в Україні залежить зовсім не від Януковича, а від Путіна. І, на жаль, в їхні геополітичні інтереси не входить конфлікт з Путіним. Думаю, Європа робить дуже серйозну помилку. Таку ж, як вона зробила з Гітлером у 1938 році. Коли його можна було зупинити, вона цього не зробила. Якщо зараз не зупинити Путіна в Україні, він піде далі на Захід. І тоді очевидно, що відродження Радянської імперії загрожуватиме не лише Європі, а й всьому світові.

Юлія ТИЩЕНКО, голова Ради Українського незалежного центру політичних досліджень

Для початку мирного діалогу (хоча навіть не знаю, про що вже можуть бути переговори) потрібно припинити насильство і репресії проти Майдану. Але цього не відбулося. Навпаки, продовжується ескалація конфлікту. Якщо вона триватиме, зростає загроза розколу України. Не випадково закидаються гасла щодо федералізації.

Що відбувається не просто протистояння у Києві, а громадянська війна — це вже факт. Ще у вівторок зранку всієї цієї ситуації можна було уникнути, перевівши конфлікт бодай у якесь парламентське русло. Але президент не готовий поступатися своїми повноваженнями й амбіціями. Розраховувати на запобіжники у вигляді санкцій з Заходу? Бачимо, що там дуже обережні, дуже довго приймають рішення. Коли у Сирії почалася громадянська війна із застосуванням зброї проти мирного населення, минуло кілька місяців між цим фактом і застосуванням санкцій. Ніхто нам, крім нас самих, не допоможе.