“Війна може стати звичкою. А звикати до цього не можна...”

У львівському Музеї історії релігії відкрилася виставка під промовистою назвою "Братва". Одним із її авторів є російський художник, журналіст та куратор у галузі сучасного мистецтва Василь Мельниченко. Він походить із родини українця, вивезеного у Сибір. Окрім фоторобіт Василя Мельниченка, представлені знімки кореспондента «Ведомостей» Дениса Абрамова, пітерського фотографа Олександра Аксакова та свердловського документаліста Дениса Тарасова.

У цьому фотопроекті – докази присутності російських військ на Донбасі, промовисті портрети терористів. Тут є фото, зроблені у 2012 році на Уралі, у так званому «козачому таборі», де вже тоді, переконує пан Василь, готували війська для нападу на Україну. Показано, як готувалися фізично та психологічно люди у Росії до майбутньої війни з Україною та анексії Криму. На фото - "казаки", які вправляються у фізичній та стрілецькій підготовці, російський піп з пістолетом у руці. Вражають обличчя нових “героїв”, нових типажів, які з'явилися у Росії — жорстокі, цинічні, викривлені...”Їх я бачу у Криму, на Донбасі. Це одні і ті ж морди, типаж, який не обтяжений інтелектом», – каже Василь Мельниченко.

Виставку хотіли показати у російському Омському музеї, де жив і працював куратор проекту. Проте ФСБ та поліція заборонили її відкривати. Тоді авторам вдалося вивезти її у Німеччину. Усе робилося таким чином, щоб людина могла взяти у руки валізку, де були вміщені 74 фотографії виставки, і поїхати. Так із Омська її ручним багажем перевезли літаком до Німеччини. Тут її представили у двох містах — Леннінштадті і Берліні. Коли представляли європейцям уперше, то публіка не розходилась до третьої години ночі. “Те, що Україна — поряд і що там росіяни вбивають, схоже, ці люди усвідомили вперше”, - пригадує Василь Мельниченко.

Він розповів про передісторію створення виставки. «Стався Крим, і після цього стало дуже гидко. Це було потрясіння, бо виявилося, що є величезна кількість людей, яких ти вважав порядними, виявилися покидьками, ніхто не просив їх це робити», – каже Василь Мельниченко. «Росія напала на країну, звідки походить мій рід, і це стало просто катастрофою. Мені захотілося дослідити, хто всі ці люди, яких показують по телевізору. Це були бандити, а тепер вони герої, вони захисники. Чого? Кого?», – додає митець. За таку позицію Василю Мельниченку у Росії погрожували, його переслідували. Тому у 2015 році чоловік із родиною змушений був виїхати з Омська у Німеччину.

«Звичайно, що зараз ховати цю виставку у збірні не варто. Хочеться, щоб її побачила вся Україна. Це тематика зараз загальноукраїнська, навіть загальносвітова. Тому наш музей радо прийняв цей дарунок і виставив для огляду. Маємо певні напрацювання для того, щоб повезти ці світлини до Києва, Харкова, інших міст», – повідомила старша наукова співробітниця Львівського музею історії релігії Анастасія Камалдінова. Саме завдяки їй виставка потрапила до Львова. Вона побачила у Фейсбуці повідомлення про те, що Василь Мельниченко хоче подарувати її Україні. Звернулася до директора музею, і він погодився прийняти її.

Анастасія розповіла кореспондентові “ВЗ” про свої враження від світлин: “Спочатку були сльози. Фото були з текстом, надзвичайно сильним, емоційним, який вивертає душу. Це жорстокі, криваві фотографії. Потім на зміну сльозам приходить гнів на те, що таке відбувається. Тепер уже холодна логіка і роздуми над тим, що зробити, аби більше в нас таке не повторилося”.

На відкритті Василь Мельниченко не міг стримати сліз, не міг говорити. Не приховував, що радіє: виставка в Україні, у Львові. “Як звичайна людина я хочу, аби ця проклята війна стала лише частиною музейного архіву і згинули всі мерзотники, для котрих війна стала компенсацією їхнього убозтва. Але хто поверне загиблих, хто висушить сльози матерів, чиїх синів і дочок убила російська армія?». Ще він сказав: “Мені би хотілося, щоб люди бачили цю виставку, тому що війна може стати звичкою. А звикати до цього не можна”.