Літній музикант щодня виконує для земляків Державний гімн

Щовечора, о 18.00 — хай там дощ надворі, сильний вітер, мороз, спекотне сонце чи хурделиця, будні це чи свята — жителі і гості семитисячних Копичинців чують, як над їхнім старовинним містом лунають наснажливі акорди «Ще не вмерли України ні слава, ні воля…». Мелодію Державного гімну від 24 лютого 2022 року, початку повномасштабного вторгнення росії, виконує на трубі 77-річний Григорій Вендичанський. У такий спосіб професійний музикант додає своїм краянам сил для того, щоб перебути війну, заряджає їх вірою у Перемогу. Коли після російського віроломства вся країна перебувала у стані шоку, гімн для розгублених співвітчизників був наче ковток свіжого повітря…

— Кожна людина повинна зробити хоч маленький внесок у нашу Перемогу, — ді­литься роздумами з автором цих рядків пан Григорій. — Своїм вчинком я намага­юся створити землякам патріотичний на­стрій. Хочу полегшити їхні переживання за своїх рідних, які воюють і які полягли за Україну. Людина з музикою завжди — і коли їй весело, і коли їй сумно. Багато знайомих трубачів з Тернопілля, Івано-Франківщини, Сумщини теж почали гра­ти на підтримку України. Добре, що на­слідують…

Крім головної пісні нашої держави, пан Григорій виконує на трубі інші патріотичні мелодії - «Ой, у лузі червона кали­на», «Києве мій», «Україно-Україно!», «Повіяв вітер степовий». Люди сприйма­ють позитивно. Якось, ще на початку ве­ликої війни, після такого імпровізованого концерту до пана Григорія разом з дити­ною підійшла жіночка, яка зі столиці пе­ребралася до рідних у Копичинці. Очі за­плакані. В руках — тортик. Каже: «Дякую, що своєю музикою нагадали про мій рід­ний Київ. Будь ласка, прийміть від нас ось це». І протягує тортик.

Підтримують ініціативу Григорія Гри­горовича міський голова Богдан Келі­чавий, рядові громадяни. Коли зустріча­ють його на базарі, де продає саджанці винограду (вирощує його 20 сортів), дя­кують йому за добру справу, за те, що піднімає їхній дух.

Із подякою приходять до патріотично­го земляка і воїни, які приїжджають до­дому у фронтову відпустку. Як тільки над містом звучить срібний голос труби, до будинку Вендичанських прибігають ді­тлахи — підтанцьовують під почуті мело­дії. Навіть улюблений пес пана Григорія — Май, намагається «підспівувати» своєму господареві. Вслухається у голос труби і котик Кузя, який тулиться до ніг.

Пан Григорій дружить з музикою з ди­тинства. Закінчив консерваторію. Грає на всіх духових інструментах. Працював завідувачем райвідділу культури, дирек­тором музичної школи. «Музичною» є вся його сім'я. Дружина — колишня вчи­телька музики, вела клас акордеону. Син — саксофоніст, донька — піаністка, в обох за плечима консерваторія. Внучки закін­чили музичну школу. Коли син зрідка на­відується зі свого Василькова на Київщи­ні до батьківського дому, то неодмінно береться за інструмент. Виконують Дер­жавний гімн разом: тато на трубі, син акомпанує йому на акордеоні.

Наш співрозмовник підсумовує:

— На будь-якому інструменті наш гімн звучить гарно.