Дали щедрі чайові і пообіцяли «забрати до Польщі»

Літо — “золота” пора для студентських підзаробітків. А робота офіціантом у кафе — найкращий варіант щодня мати “живу копійку”. А якщо ти вчишся на факультеті журналістики — можна ще й написати про це...

Перший робочий день: нестримне бажання звільнитися

Співбесіду в одному з модних ресторанних закладів міста проводив адміністратор Павло. Після стандартних запитань зав’язалась невимушена розмова “про життя”. Дізнавшись про те, що здобуваю журналістську освіту, адміністратор розчулився і розповів про свою дитячу мрію бути журналістом. Але, за його словами, «щось пішло не так». Отже, мене взяли на стажування. Виявилося, що, крім мене, у цьому закладі працюють ще три студентки факультету журналістики!

Як стажер я збирала зі столів брудний посуд, та час від часу, коли інші офіціанти “зашивалися”, обслуговувала відвідувачів. Перший робочий день запам’ятався... бажанням звільнитися. Хоча колеги-офіціанти та бармени були приязні та допомагали не втрапити в халепу, однак з кухарями у мене одразу стосунки не склалися. Було багато людей, кухня не встигала, а тут ще я зі своїми запитаннями, мовляв, коли вони вже видадуть страви. Вони на мені зірвалися, накричали. Пропрацювавши місяць, розумію кухарів: вони працюють по дванадцять годин у пекельній спеці. З кухарями я давно помирилась, тепер у нас чудові стосунки.

Чесний розподіл та перший відгук

Робочий день офіціанта розпочинається з протирання столів та стільців, докладання серветок, вмикання телевізорів. А ще - із запашної кави з малюночком (лате-арт), люб’язно приготовленої для нас барменом. Працюємо у дві зміни через три дні - з 10.00 до 22.00, або з 14.00 до 02.00 (такий графік зазвичай у п’ятницю, суботу й неділю). За місяць роботи я заробила близько трьох тисяч гривень, не враховуючи чайових.

Щодо чайових. Загальну касу чайових наприкінці робочого дня ділимо між кухарями, прибиральницею, офіціантами і барменами. У середньому на день виходило 150 гривень. Більше “на чай” залишають іноземці або туристи. Одного разу прийшла група з дітьми, і їм так сподобався наш борщ, що вони приходили кожного дня, поки були у Львові. Сказали, що смачніше їм готує тільки бабуся. І щоразу залишали щедрі чайові. Львів’яни не такі щедрі. Заходять, зазвичай, на пиво або на каву, “на чай” залишають гривню-дві.

Одного разу троє наших заробітчан, які працюють у Польщі, замовили для кожного всі наливки, які є в нашому закладі, і по морозиву. Ми розговорилися, і вони по­обіцяли, що “дадуть мені візу та заберуть зі собою”. Мовляв, тямуща дівчина. Написали мені похвальний відгук та дали “на чай” майже 30% від суми у рахунку. Це був мій перший відгук у “книзі скарг та пропозицій”. Взагалі, гості рідко просять книгу відгуків. А якщо просять, то переважно, аби похвалити заклад, страви, або офіціанта особисто. Але бувають й погані відгуки. Один чоловік написав, що офіціант його «напружувала».

Клієнт не завжди правий

Прийшла одного дня до нас знервована жінка, яка голосно говорила по телефону з подругою про зраду свого чоловіка. Дочекавшись закінчення “душевної” розмови, я підійшла й запитала, чи бажає вона щось замовити. Вказала в меню саме ту страву, якої тоді не було. Тоді замовила млинці з м’ясом. Коли я принесла страву, жінка з незадоволеним обличчям покликала мене знову. Я вислухала монолог про те, що страва холодна і несмачна, у ній забагато цибулі, і взагалі, наш заклад - «дно». Я запропонувала розігріти їжу. Вона погодилась і, грюкнувши дверима, вийшла курити. Виніс страву вже адміністратор, але він також почув той самий монолог. Завершилось усе тим, що скандальна жінка відмовилась платити, і нам довелося компенсувати вартість її замовлення з чайових.

На щастя, такі ситуації трапляються не дуже часто. Адміністратор штрафів не накладає, ставиться до офіціантів із розумінням. Єдине, за що доводиться платити, — битий посуд.

Щодня — нові знайомства

Офіціанти і собі можуть перекусити у нашому закладі. Нерідко кухарі спеціально готують “на штат” якусь страву з меню. Обід — улюблений час персоналу. Коли набігаєшся за півдня і сідаєш їсти картоплю-пюре або по-селянськи з відбивною, або курячою підливою зі салатом зі свіжих овочів — життя налагоджується! А якщо у спеку вип’єш склянку лимонаду або фраппе — хочеться працювати з подвійним натхненням. Протягом робочого дня також можна забігати на кухню, щоб щось перекусити та перепочити. Головне — передати зал колезі та відпроситися.

Робота офіціанта важка: пробігавши десять годин на ногах, відчуваєш, як вони гудуть. Деякі відвідувачі можуть і до сліз довести. Але є й позитивні моменти: щодня нові знайомства. Ловлю себе на думці, що це дуже схоже на роботу журналіста!

Фото Мар’яна МАЛЬЦЯ