«Розповів Андрію Ярмоленку анекдот...»

Цього хлопчика знає вся футбольна спільнота України і багато хто за її межами. Юний вихованець “Карпат”, учень львівської школи №28 Володимир Бобенчик фанатично вболіває не тільки за “зелено-білих”, а й за національну збірну. З нетерпінням чекав на поїздку у Францію на Євро-2016, щоб підтримати “синьо-жовтих”. Однак французьке посольство у Києві відмовило у візі. Після скандалу, що його зчинила преса, гасити інцидент взялися президенти України і Франції. Справу залагодили, і юний львів’янин з батьками поїхав на чемпіонат Європи. Повернувся звідти, переповнений враженнями.

- Чи впізнавали тебе наші вболівальники?

- Так, вітали, фотографувалися зі мною. Підходили й іноземці. Вони знали, що я — той маленький українець, якому французькі консули не хотіли давати візу на Євро. Коли їхав у метро, підходили німецькі вболівальники, запитували, скільки мені років, як звати. Трохи знаю Deutsch, тож відповідав, як міг. Один з фанів подарував мені кепку. Подружився з французькими, ірландськими, польськими уболівальниками (були серед них і дівчатка).

- З нашими гравцями я два дні провів у готелі. Попросився до них на тренування, і мені дозволили.

- До кого звертався за дозволом?

- До Андрія Ярмоленка. Він мій друг. Дружу з усіма футболістами, але найбільше з Андрієм, а ще - з Федецьким, Коноплянкою, Зінченком, Зозулею.

- Вони — ж дорослі! Про що з ними розмовляв?

- Про футбол. Одного разу розповів Андрієві Ярмоленку анекдот...

- Розкажи його і нам!

- Футболіст прийшов з гри і каже дружині: Я сьогодні був супер! - забив два голи.- А як закінчилася гра? - запитує дружина. - 1:1.

- І як Ярмоленко зреагував на твій анекдот?

- Сміявся! У мене є мобільний телефон Андрія і ще кількох футболістів. Але я їм не дзвоню. Не хочу заважати.

- Сильно засмутився, коли українська збірна програла всі матчі?

- (Після довгої паузи). Хто би що не говорив, а гра у нашої команди була достойною. Добре виступили ми і проти німців, і проти північних ірландців, і проти поляків.

- У чому тоді причина поразок? Ти сам граєш у футбол, розумієшся на нюансах гри...

- (Задумується). Треба підтримувати свою команду не тільки, коли вона перемагає...

(До нашої розмови приєднується мати Володі, пані Мар’яна, працівник інтернет-магазину):

- Наш Володя так сильно переживав через поразку від північних ірландців, що у нього до 40 градусів піднялася температура. Цілий день пролежав у ліжку. А потім заспокоївся. Сам піднімав настрій нашим футболістам. Після останнього матчу з поляками до трибуни з українськими вболівальниками прийшли кілька гравців разом з тренером Андрієм Шевченком, подякували за підтримку. Артем Федецький помітив на нижньому ярусі мого засмученого сина, обняв його, просльозився і сказав: “Вибач, друже, що не змогли тебе потішити!..”.

Хочеться, щоб наші уболівальники змінили своє негативне ставлення до головної команди. Всі накинулися на бідну збірну, і це деморалізувало футболістів. Вони дуже хотіли перемог. Атмосфера у колективі була прекрасною, але щось пішло не так..

- Володю, а ти не боявся агресивних вболівальників з інших країн, які вчиняли побоїща на вулицях французьких міст?

- У Лілі я бачив розлючених футбольних хуліганів, напевно, німецьких. Ледве встигли втекти від них. Тато підхопив мене і побіг у кінець вулиці... Ніщо не віщувало поганого. На площі, де ми дивилися футбол, панувала святкова атмосфера. А в якийсь момент з’явилися ультрас, кинули димові шашки...

(Слово знову бере мати Володі, Мар’яна Бобенчик):

- Усе сталося так раптово, що наш тато ледве встиг зорієнтуватися. Володя перебував на балкончику, де стояли українські фани із Сімферополя (95 відсотків усіх українських фанів у Франції — представники нашої діаспори). Тато вихопив малого з юрби, бо ситуація могла стати критичною: ультраси кидали крісла. Чула, як один з екстремістів матюкався російською. Думаю, то були громадяни Німеччини, але вихідці з Радянського Союзу... Чоловік з Володею хотіли забігти в якесь кафе, щоб сховатися. Але це було нереально — господарі туди не впускали. Коли чоловік відвів нас із сином у безпечне місце, то повернувся назад, щоб захистити від нападників інших українців. Володя злякався не стільки тих ультрасів, як того, що тато побіг у ту юрбу захищати наших. Боявся за нього...

- За яку команду, Володю, ти вболівав, коли наші футболісти покинули турнір?

- За збірну Португалії! Бо там грає мій кумир Роналду. Шкода було, що його травмували у фінальному матчі...

- Якби не вдалося поїхати у Францію, дуже шкодував би про це?

- Плакав би…

Фото з домашнього архіву Бобенчиків