У Стрийському парку реконструюють знаковий бар «Вежа»

Бар “Вежа”, розташований біля колії дитячої залізниці, що у Стрийському парку, почали потроху реконструювати. Наразі роботи проводять на останньому поверсі башти — видно, що там добудовують стіни зі свіжої цегли і навіть уже вставили пластикові (!) білі вікна. Сучасні вікна неприємно контрастують з усією спорудою. І хоча “Вежа” не є пам’яткою архітектури, це знакове місце для львів’ян, воно має довгу і цікаву історію. Що планують зробити у цьому приміщенні, журналіст “ВЗ” з’ясовувала у Львівській міській раді.

Як розповів “ВЗ” головний архітектор Львова Юліан Чаплінський, у березні 2015 року до мерії зверталися власники приміщення (ТзОВ «Вежа») за дозволом на реставрацію під ресторан. “Але ми їм відмовили, бо вони хотіли прокласти міст над руслом колишнього потічка, а для цього їм потрібно виділити сервітут (договір на користування землею з певними обмеженнями. - Авт.) на сесії міської ради, - сказав Юліан Чаплінський. - Вони цього не зробили. Наразі вони мають право робити ремонт лише всередині. Але ми не проти самого відновлення цієї вежі. Вона мала шпильчастий дах за Австрії. Згідно із реставраційним завданням, він має бути відновлений. Вежа мала би працювати так, як і раніше, - як заклад громадського харчування. Зареєстрували цей об’єкт власності у 2001 році”.

Стилізована водонапірна вежа - один з трьох об’єктів, які залишилися від колишньої Загальної крайової виставки, яка проводилася у Стрийському парку у 1894 році. Первісний проект професора Юліана Захаревича опрацював архітектор Міхал Лужецький. Вежа в середньовічному стилі була однією з оздоб виставки, але, крім цього, вона виконувала ще й важливу функцію водонапірної башти. Вода була потрібна для фонтанів, парових котлів та виробництва штучного льоду, для напування худоби, яка експонувалась у сільськогосподарських відділах виставки, для потреб ресторанів, кав’ярень та цукерень, для обслуговування туалетів та прибирання території. На 18-метровій вежі був встановлений водозбірник на 60 тисяч літрів, виконаний краківською фабрикою машин Леона Зеленевського.

Після припинення ярмарків вежа довго простоювала. Лише в радянський час (у 1976 році) у ній відкрили однойменне кафе-бар. Заклад був одним із найбільш прогресивних у Львові і шалено популярним. У 1981 році тут з’явився відео­магнітофон і кафе стало першим у Львові відеокафе. Тут крутили різні “нерадянські” ролики, що створювало ажіотаж серед відвідувачів. Як і всюди у пору радянських дефіцитів, потрапити сюди було неможливо. Вхід був платним — спочатку 3 рублі (за ці гроші можна було купити пляшку горілки), а потім 5.

Атмосферу, яка панувала тоді у “Вежі”, доповнюють дописувачі соціальних мереж. “Я у 1970-х ходив до “Вежі” на дискотеку, - пише Alex Andr. - Вхід був, здається, 5 рублів, у ціну входив бокал шампанського. А ще там було відео з латиськими танцівницями... Як на ті часи - шалено еротичне!”. А Mykhaylo Yerypalov повідомляє: «Я брав участь у проектуванні інтер’єру. Керувала баром відома свого часу «Соня» - Софія Аркадіївна Гольденберг. Її чоловік, Хаїм Гершкович Гольденберг, в миру - Михаїл Григорович, директор кафе «Пінгвін», за «особо крупниє хіщенія» був розстріляний, а вдова відсиділа 14 років». Легенда про “Соню Брильянт”, як називали колишню директорку бару “Вежа”, золотою ниткою увійшла у розповіді львівських екскурсоводів. Її називають львівською Сонькою Золотою Ручкою. Розповідають, що ця феноменальна фінансова махінаторка передавала діаманти своїм спільникам в аеропорту під час... поцілунку.

У підготовці матеріалу використано інформацію Центру міської історії.

Фото з архіву “ВЗ”