«Скільки тут живемо, стільки нас виселяють»

Поки будівельники прокладають нову дорогу на площі Св. Юра, а активісти воюють за кожне дерево у сквері, мешканці прилеглих до церкви будинків ... роками очікують свого відселення. Хто має вирішити квартирне питання: церква чи міські посадовці? Журналіст “ВЗ” поспілкувалася з мешканцями пл. Св. Юра, 5.

...Піднімаюся вгору до церкви Юра. З лівого боку — великий двір. Спілкуюся з мешканцями Аретою Іванівною та її донькою Ольгою. Помешкання родина отримала у 1937 році, коли батько пані Арети, Ігор Одноріг, дякував у храмі. “Моєму батькові Шептицький дав квартиру, - каже пані Арета. - Батько мав гарний голос. Релігія у ті часи переслідувалася, все присікалося. Для батька церква була понад усе. Спершу він мешкав з іншого боку, а коли мама була вагітна другою дитиною, Шептицький їх прикликав і сказав: “Обирайте більшу квартиру”. Тут багато було порожніх помешкань. У 59-му я народилася...”.

Раніше у квартирі, де жила родина, були шкільні класи. Поруч із церквою мешкало багато священиків. У радянський час у будинки біля церкви заселили працівників заводу “Львівпри­лад”. “Асфальту тут не було, - поринає у спогади пані Арета. - Коли діти грали у футбол, пил стовпом стояв. У сімдесятих це було міні-село, навкруги дерев’яні паркани, стіл, лавки. Сусіди грали у доміно, жіночки вишивали. Пригадую, як люди всім скопом несли до храму сирі яйця — ними розмальовували стіни. Треба було зібрати 360 тисяч яєць!”.

Питання про те, що ці помешкання мають належати церкві, постало років 45 тому. “Розрулити” його бралася не одна влада. Частину людей відселили років п’ятнадцять тому: люди отримали квартири на вул. Лазаренка, пр. Чорновола, вул.Хвильового, на Хуторівці. Були раді звідти втекти, бо квартири вкривав суцільний грибок... “Двадцять п’ять квартир і досі не можуть відселити, - каже Оля. - Скільки себе пам’ятаю, перед школою, у серпні, нас кликали і казали: “Виселення!”. Квартири, які нам пропонували, були вище шостого поверху: з виглядом на заправку, тюрму або цвинтар... Ми самі знайшли шикарну квартиру на вторинному ринку, уже мали підписувати договір, але нам не дозволили цього зробити. Купувати житло на вторинному ринку заборонили, а у новобудовах нічого путнього не пропонували...”.

“Рік тому я пішла до економа (адміністратор церкви, що відає грошима. - Авт.), - веде далі пані Арета. - Кажу: “Якщо ви нас не будете виселяти, то ми будемо продавати хату, бо в нас є дві родини”. Поцікавилася, може, в церкві є священики, які хочуть купити наше житло. Почула: “Має бути виселення. Почекайте. Міська рада посилає до церкви, церква — до міської ради...”.

У під’їзді багато автентичних дверей (схоже, ще австрійських). Туалет родина пані Арети має у коридорі. Мешканці нарікають, навіть жек не поспішає прибирати цю територію. “За нашим “енним дзвінком” вперше за два роки вони прибрали наше подвір’я, - обурюються жінки. - Приїхали тоді, коли ми подзвонили на “гарячу лінію”. Купи сміття досі не вивезли... Ми не маємо можливості заїжджати машиною у двір, бо церква перегородила в’їзд”.

“Відчуваєте Божу благодать у цьому місці?” - запитую. “Живемо, як у Бога за пазухою”, - усміхаються у відповідь жінки.

А ось родина пана Івана сорок років тому отримала квартиру від підприємства (дружина працювала на “Львівприладі”). В однокімнатній квартирі бавить дитину донька пана Івана — Христина. У помешканні зроблений ремонт. “Скільки тут живемо, стільки нас виселяють”, - каже жінка. Навпроти їхньої квартири — редакція релігійного журналу (колись тут мешкала самотня жінка, після її смерті квартира дісталася церкві). “Ми б хотіли отримати рівноцінну площу, у будь-якому районі”, - додає молода мама.

Я звернулася по коментар до в. о. економа церкви Св. Юра о. Богдана. Він, коли побачив, що нашу розмову записую на диктофон, розізлився і наказав вийти з кабінету... Телефоную до о. Павла Дроздяка. Священик вибачився за свого колегу... “Питання з відселенням людей піднімалося неодноразово, - сказав о. Дроздяк. - Усі говорять, що потрібно належним чином облаштувати Святоюрський комплекс, але не в компетенції церкви вирішувати такі речі. Можемо хіба що відпрацювати механізм, у який спосіб це можна зробити. Не можемо виганяти людей на вулицю. Але ніякої ініціативи від влади немає...

Церква зацікавлена у цих приміщеннях. У нас є отець, який провадить літургії мовою жестів, сповідає глухонімих людей, але належного приміщення для цього немає. Не має де збиратися комісія родини, яка опікується дітьми-сиротами, вирішує питання усиновлення. Без приміщення також комісія з питань охорони здоров’я, яка дбає про хворих, комісія з питань мирян. Говоримо про світову спадщину ЮНЕСКО, а у будинку на пл. Св. Юра, 5, хтось з мешканців розпочав реконструкцію горища...”.

Очевидно, не всі мешканці хочуть виїжджати зі собору Св. Юра...

Заступник начальника управління житлового господарства, начальник відділу зарахування на облік, обліку, розподілу та відселення ЛМР Галина Мазур каже, у 2001 році на відселення зі Святоюрського комплексу були виділені кошти з Кабміну (мешканці отримали 36 квартир). Частина помешкань була не придатною для проживання. “Ми не отримали жодної заяви від мешканців за цією адресою про те, що вони хочуть відселятися, - каже пані Мазур. - А ось церква просить людей відселити... З 25 квартир лише дві сім’ї стоять на черзі на житло у міській раді (тобто потребують покращення умов проживання). Має бути прийняте рішення на рівні держави. Виділені на це кошти. Потрібно орієнтовно 31 помешкання. Ціни на нерухомість змінюються, наразі необхідно 18-19 млн. грн.”.