На Львівщині тривають зйомки ірано-чесько-українського фільму «Осінні спогади»

Наскрізна тема фільму — пережита героями війна, що, незалежно від країни, приносить біду простим людям. Дія фільму відбувається в Україні, у селі на Прикарпатті. Знімають у Трускавці та селах Дрогобицького району. На зйомки фільму вдалося “випросити” головного актора із... зони АТО. У Трускавець приїхали акторка і режисер з Ірану. Журналіст “ВЗ” побувала на знімальному майданчику на обійсті сільського ґазди у селі Доброгостові, що на Дрогобиччині.

Микола Миколайович — господар, який погодився віддати своє обійстя під знімальний майданчик, гостинно запрошує на подвір’я. Кури тут почуваються як справжні господарі: попри те, що на подвір’ї море народу, не розбігаються у різні боки. Під ногами шелестять осіннє листя і незібрані горіхи. Пан Микола — пенсіонер, колись працював пожежником. Каже, дуже любить кіно. Коли його попросили віддати обійстя під знімальний майданчик, погодився. “Вирішили трохи підзаробити?” — запитую у господаря. “Про гроші ми не говорили, — примружує очі Микола Миколайович. — Але казав Віктор (чеський продюсер Віктор Вільгельм. — Г. Я.), що щось мені за це дасть”. Свого прізвища пан Микола називати не хоче, фотографуватися — також. Каже, не для слави це робить.

Продюсер фільму Віктор Вільгельм добре знає місцевість. Він — частий гість на Міжнародному Трускавецькому кінофестивалі телевізійних фільмів “Корона Карпат”. Кілька разів Віктор представляв тут свої фільми, а останні три роки він — незмінний член журі кінофестивалю. Тому і переконав іранського режисера Алі Фахра Мусаві у тому, що бачить цей фільм тільки на теренах, що розкинулися навколо Трускавця. А ще має надійне плече, “свою людину” у Трускавці — генерального директора кінофестивалю “Корона Карпат” Олега Карпина.

- Без підтримки Олега Карпина я би не відважився знімати фільм у Західній Україні, — каже Віктор Вільгельм. — Він забезпечує знімальну групу усім необхідним. Важко було переконати іранців у тому, що у Трускавці — мир і спокій. А ще були проблеми з голов­ним героєм, якого зіграв Дмитро Лінартович. Дмитра забрали в АТО. Ми звернулися у Міністерство оборони і попросили, щоб його відпустили на зйомки. Бо тільки “Той, що пройшов крізь вогонь” (так називається фільм-візитівка Дмитра Лінартовича. — Г. Я.), може зіграти головну роль у нашому фільмі. Я навіть сценарій писав “під Дмитра”. У Міністерстві оборони нам пішли назустріч — Дмитра відпустили на період зйомок.

Віктор Вільгельм на знімальному майданчику виступає не лише як продюсер і автор сценарію, а й як господар. Переживає, щоб усі всім були задоволені, а головне — ситі. Щоб не гаяти часу і не возити акторів до ресторану на обід, Віктор домовився, щоб обіди привозили у Доброгостів на подвір’я Миколи Миколайовича. А обід справді смачний. Нас почастували курячим бульйоном і гречаною кашею з тушкованою куркою. Чому подають курку, а не свинину? Бо іранські кінематографісти її не їдять. І як їх не переконував Віктор, хотів навчити їсти сало, вони не піддалися і не скуштували “українського наркотику”. Але галицьку кухню собі вподобали. Ніхто тут не влаштовує “засідайлівок”, тому що кожна хвилина — на вагу золота. Зйомки мають завершити до кінця осені, тому працюють щодня по 12 і більше годин. Часу на балачки і застілля нема. І ніхто не скиглить, що втомився, що холодно і падає дощ...

Виконавець головної ролі Дмитро Лінартович, якого глядачі знають за головною роллю у фільмі “Той, що пройшов крізь вогонь”, розповів журналісту “ВЗ”, як його “призивали” в АТО (інтерв’ю з актором читайте у тижневику за 22 жовтня. —

Г. Я.). Прийшли вранці двоє у камуфляжі, вручили повістку. Він розписався і поїхав у Рівне на полігон. Саме у той час знімали фільм “Толока”. Режисер картини звертався у райвійськкомат, який надіслав повістку, але там його не чули. Казали: нема у нас артистів і солдатів. Усі мають захищати Віт­чизну. Довелося зйомки призупинити. Тому був здивований, що Віктору Вільгельму вдалося його “випросити” у Міністерства оборони.

Не нарікає і виконавиця головної ролі Назанін Ахмадишахпоурабаді (на фото). Попри те, що вона не професійна актриса, зіграла у кількох фільмах на батьківщині. Назанін вперше приїхала до України.

- Не приховую — довго вагалася, — каже 39-річна Назанін. — Знаю, що в Україні війна. Було страшно. Але Віктор Вільгельм настільки зумів мене переконати у безпеці на Західній Україні, що вирішила їхати. Найбільше хвилювалася моя мама. Щодня пізно ввечері спілкуюся з нею по скайпу. Розповідаю, які тут живуть добрі люди, заспокоюю, показую фотографії Трускавця та Львова.

“Родзинкою” фільму, безперечно, є десятирічний учень Трускавецької гімназії Назар Регуш. Талант акторської майстерності виявили у Назара вчителі школи-гімназії, він — неодноразовий переможець конкурсів на краще читання вірша.

- Ну що, Назаре, ти вже як професійний актор будеш отримувати гонорар? Разом з професіоналами обідаєш, жартуєш, — кажу хлопцеві.

- Та я не знаю, скільки мені будуть платити, але бачив, що тато сьогодні контракт вже підписав. То, може, ввечері вдома дізнаюся, скільки мені заплатять, — гордо відповів юний актор.

Стрічка зачіпає тему війни на сході України і на Близькому Сході. Та на передній план автор ставить саме історію кохання. В основі сценарію — історія про українського активіста-меломана, який добровольцем поїхав на Донбас виборювати незалежність батьківщини. У боях з терористами його поранили. Після госпіталю героя відправили на реа­білітацію до Трускавця. Тут він познайомився з іранською дівчиною. Вона — біженка, яка втекла від війни на територію мирної Західної України. Хлопець закохується у неї, проте є ще один герой — чоловік старшого віку, який пережив вже одну любовну драму. Це — Олександр Ігнатуша, якого ми давно полюбили за роль міліціонера у “Сватах” і “Байках Мітяя” (інтерв’ю з актором читайте в одному з наступних номерів “ВЗ”. — Г. Я.).

Попри те, що актори розмовляють різними мовами, одне одного розуміють. Режисер картини Алі Фахр Мусаві спілкується російською і розуміє українську. Як з’ясувалося, його дружина — волинянка. Спілкується російською і добре розуміє українську чеський продюсер Віктор Вільгельм, дружина якого також українка.

Фото автора, Дрогобицький район.