«Наша служба небезпечна і важка...»

Сутеніло. Слідчий з особливо важливих справ “убойного” відділу (з розкриття вбивств та інших важких злочинів) обласного управління міліції Сергій Опанасенко повертався додому. Позаду був важкий день. Довелося їздити в район на слідчий експеримент — відтворення подій. В одній руці Сергій ніс ноутбук, у другій — потертий портфель, заповнений документами з грифом “секретно”. Десь поміж них лежала пляшка самогонки з пшениці, яку “важняку” подарували районні колеги після відтворення. Коли до рідного будинку залишалося сто метрів, на протилежному боці вулиці зупинився автомобіль. З нього виліз якийсь дядько та щось прокричав. Підсліпуватий через постійне складання протоколів слідчий примружився, намагаючись зрозуміти,чи не з ним вітається чоловік. У цю мить пролунав постріл...

Постріл у «важняка»

Від несподіванки Сергій спіткнувся. Щоб встояти на ногах, мусив за секунду прийняти правильне рішення: падати на портфель із самогонкою чи ризикувати ноутбуком. Треноване тіло само прийняло правильне рішення. Вільна рука мертвою хваткою вчепилася за портфель, а ноутбук (не власний, службовий) полетів у кущі.

Чоловік, що стріляв, заскочив в авто, через мить машина зникла за рогом. “У мене ж стріляли! Майже впритул...” — майнуло в голові Сергія, і “важняк” побіг до найближчого райвідділу міліції. “Я слідчий з особливо важливих справ! Щойно на мене вчинили замах! Негайно оголошуйте “Сирену” та “Перехоплення”, — кричав у віконечко чергового по райвідділу. Той оголошувати повну мобілізацію всього особового складу не поспішав. Натомість намагався непомітно занюхати: чи не чути від Сергія спиртним. Десь через півгодини черговий таки викликав начальника райвідділу, і після відповідної команди міліцейські патрулі скерували на пошуки кілера.

Близько опівночі “мавпятник” райвідділу почав заповнюватися підозрілими особами, схожими обличчями на душогубів. У подальшому з’ясувалося, що троє затриманих — підприємці, один, з дуже жорстоким виразом обличчя, виявився чиновником Міністерства доходів і зборів, а ще один, з притаманними кримінальним авторитетам татуюваннями, що покривали все тіло, працював, з’ясувалося, стриптизером у нічному закладі. Цей добродій постійно підморгував черговому та чомусь дуже цікавився, чи вправно той користується гумовим кийком. Отож, коли всіх відпустили, зі стриптизером довелося проводити індивідуальну профілактичну роботу. Та до розшуку кілера цей захід жодного відношення не мав...

Наступного ранку Сергія викликав до себе куратор “убойного” відділу полковник Грицалюк. На його столі лежали ранкові зведення. “Живий? — риторично запитав підлеглого. — За фактом замаху на життя слідчого, — повідомив, — вже порушили кримінальну справу та доповіли про “НП” міністру. Шукати вбивцю доручили слідчим прокуратури, до яких долучили співробітників внутрішньої безпеки. Та маєш розуміти: чорта лисого вони знайдуть. Мусиш сам “вирахувати”, кому перейшов дорогу. Проаналізуй всі справи, що розслідуєш, і вийдеш на замовника”, — порадило начальство.

Ні того дня, ні наступного Сергій займатися безпосередніми обов’язками не міг. Перебирав справи, міркував, аналізував. Та зрозуміти, кому настільки насолив, що з ним вирішили розправитися, так і не зміг. Додому приходив крадькома, а лягаючи спати, клав під подушку табельний пістолет Макарова та вилучену й незареєстровану помпову рушницю.

... З дня замаху минув місяць. Того дня колеги збиралися разом відсвяткувати День міліції. Сергія до святкового столу не покликали. До нього останнім часом взагалі ставилися, помітив, як до прокаженого. Навіть намагалися не виходити разом з ним з управління, щоб не потрапити під кулю.

В обідню перерву в кабінет Сергія зайшов суддя-однокурсник. Нещодавно він давав санкцію на арешт контра­бандиста, який ввозив в Україну дві фури шведської горілки. Суддя знав, що Сергій, якому доручили розслідування цієї справи, мусив конфіскувати певну кількість горілки “на експертизу”. Отож, поздоровкавшись, слуга Феміди почав коситися на сейф слідчого, що стояв у куті. Сергій натяк зрозумів. Витяг із сейфа пляшку шведської горілки, акуратно її відкоркував та вилив оковиту у свій термос. Після чого наповнив красиву спорожнілу пляшку водою з-під крана та закоркував. Трохи подумав і повторив цю ж процедуру ще з однією пляшкою. Після чого друзі рушили до найближчої кафешки.

Володя, так звали суддю, поводився якось неправильно. Коли Сергій розповів про замах на своє життя, помітив, що старий друг якось не перейнявся проблемами однокурсника. Ще й чомусь очі постійно відводив. Коли “приговорили” першу пляшку, Володя несміливо зазначив: “Сергію, мушу тобі дещо розповісти. Тільки обіцяй тримати себе в руках... Це я тоді на вулиці стріляв...”

Того вечора, розповів суддя, він з двома панянками їхав за місто на шашлики. На вулиці побачив друга і вирішив запросити його до компанії. Зупинив машину, вискочив на вулицю й почав махати рукою. Заглиблений у власні думки Сергій знаків уперто не помічав. Тоді Володя, щоб привернути увагу друга, вистрелив у повітря зі свого газового револьвера. Й побачив як Сергій, як той Рембо, вправно падає на землю, а під час цього руху звільняє руку від ноутбука та хапається за бік. “Думав, зараз витягнеш свій “Макар” і почнеш стріляти”, — виправдовувався суддя. Тому й поспішив натиснути на газ...

Повернення зі столиці

Начальству Сергій відрапортував коротко, без подробиць: проблеми вирішені, небезпека минула. Полковник Грицалюк задоволено крякнув та відіслав Сергія разом зі ще одним слідчим на науково-практичний семінар до столиці.

Усі семінари, які час від часу на західні гранти влаштовує для підлеглих Міністерство внутрішніх справ, схожі як дві краплі води. Першого дня слідаки з усієї країни мусять слухати нудні лекції науковців. А згодом у готелі влаштовують продовження банкету, тобто семінару. “Наукові дебати” тривають цілу ніч і настільки емоційно, що адміністрація готелю починає припускати, що до них під виглядом правоохоронців заселилася злодійська “малина”.

Хто і як посадив Сергія та його напарника Павла в потяг до Львова, хлопці не пригадують. Прокинулися вже на рідному вокзалі, коли провідниця почала використовувати під час спілкування всю міць своїх легенів. Поспішаючи покинути купе, Сергій обома руками схопив купу папок з методичними порадами, які в апараті МВС, користуючись нагодою, передали до Львова. Павло завантажився обома валізами, й друзі вийшли на перон.

З’являтися з квадратними головами та стійким запахом перегару на очі начальства було нерозумно. Отож “важняки” перед тим, як їхати на роботу, вирішили “поправитися” у вокзальному ресторані. Там випили по сто, потім ще по сто, закусили... Нарешті відчули, що в силах приступити до виконання службових обов’язків.

У Сергія з рук постійно падали папки. Піднімаючи їх, він відстав від Павла. Аж побачив, що товариша грамотно взяли у кільце міліціонери з вокзального патруля. “Чого причепилися? Ми слідчі з особливо важливих справ!” — представився Сергій, тицяючи посвідченням в обличчя патрульних. Один із сержантів чемно запропонував Сергієві: “А ви уважніше придивіться до вашого колеги”. Сергій глянув на товариша: зимова шапка на місці, кашне та дублянка також... “Нижче, нижче дивіться” — продовжував радити сержант. Сергій опустив очі і остовпів. Павло, з’ясувалося, тікаючи від негостинної провідниці, у поспіху забув одягнути... штани! Так і стояв — у кальсонах, з-під яких виглядали волохаті худі ноги. “А ми ж дві години в такому вигляді у ресторані гуляли! — майнуло в голові Сергія. — Ще й з двома пасажирками загравали. Ось чому вони постійно реготали...” І друзі побігли шукати потяг, який вже встигли загнати в якийсь тупик...

Витримки з міліцейських протоколів

“... Громадянин Панченко, перебуваючи в стані сильного алкогольного сп’яніння, прийняв тещу за чорта. Тобто трохи помилився...”

“ Під тиском зібраних доказів у підозрюваного не витримали нерви, щелепа та два ребра...”

“Під час огляду місця події виявили: рука — 1 штука, нога — 2 штуки, штука чоловіча — 1 штука, труп без усього, що перераховано вище, — 1 штука”.

“За спробу зґвалтування громадянки Павленко затримано сержанта патрульної служби Сидоренка. Громадянка Павленко затримана за спротив співробітнику міліції”.

“Під час огляду трупа жодних слідів насилля, окрім свідоцтва про шлюб, не виявлено”.

Стенограма з місця події:

— Відчиніть, міліція!

- А ми міліцію не викликали, ми проституток викликали!

- Нас ваші сусіди викликали!

- Вони вас викликали, нехай вони вас і мають. А ми проституток дочекаємось...

“З приводу розірваних трусів громадянки Бойчук повідомляю: під час обшуку Бойчук, затриманої як проститутки, вона зірвала з мене погони та запхала їх собі в труси. Я їх звідти ввічливо витягнув, а її трусів не торкався”.

З протоколу про огляд трупа: “Очі красиві, розумні, карі. Одного не вистачає...”

З інструкції для чергових райвідділів: “У кожній людині, навіть у дуже поганій, можна знайти щось хороше. Для цього її треба як слід обшукати”.

З пояснення підозрюваного: “У темряві я наштовхнувся на якийсь голий предмет, який почав мене обнімати та цілувати”.

“На трупі виявлено трупні плями розміром як 10- та 50-копієчні монети загальною площею три гривні”.

У квартиру №5 увірвалися двоє невідомих. Погрожуючи предметом, схожим на пістолет, вони винесли з квартири предмет, схожий на телевізор.

“У цієї потерпілої начальник райвідділу особисто візьме пояснення”.