Будинок для сиріт – за власний кошт

Подвір’я сім’ї Невольків для дітлахів з Великого Любіня — немов медом намазане. Місця багато, є де побігати, а головна принада — сучасний дитячий майданчик з батутом, гойдалками та драбинками... Десятеро дітей з цієї великої родини мають щастя разом із друзями бавитися тут щодня...

Шість років тому подружжя Невольків створило дитячий будинок сімейного типу. Окрім чотирьох своїх дітей, взяли на виховання ще п’ятьох, а перед тим удочерили незрячу дівчинку. «Не хочемо, щоб наші вихованці вешталися містом, тож створили їм всі умови, аби цікаво проводили час під нашим наглядом. Після школи всі займаються музикою. Грають на флейті, фортепіано, сопілці — кому що до душі. У вихідні татусь возить на прогулянки та у піцерії, відвідуємо церкву у Львові...

Екс-президент Віктор Ющенко подарував нам машину, тож маємо можливість “вивозити у світ” десятьох дітей одночасно», — розповідає багатодітна мати пані Богдана. Каже, діти для неї — сенс життя, присвячує їм увесь свій час, не має часу навіть на спілкування з сусідами. Хоча Великий Любінь — “велике село”, окрім вчителів та викладачів з музичної школи, нікого тут не знає. Натомість про велику дружну родину відомо усім. Чимало батьків, які взялися за виховання прийомних дітей, скаржаться, що їх називають бізнесменами, адже отримують допомогу на вихованців, “зарплату”, просторе житло. Про Невольків таке сказати язик не повертається, адже ця родина збудувала будинок за свій кошт й позбавила себе багатьох радощів життя заради того, щоб у їхньому помешканні задзвеніли численні дитячі голоси...

БОГДАНА ТА ІГОР мають чотирьох рідних донечок від 12 до 19 років. Усім дали біблійні імена — Лія, Естер, Соломія та Вірсавія. Оскільки різниця у віці у дівчат невелика, мамина декретна відпустка затягнулася. Після неї знайти роботу було непросто, тож пішла волонтером у дитячий будинок. Там побачила немовля на ім’я Ангеліна. Занедбана сирітка запала жінці у душу. Разом із чоловіком вирішили усиновити незрячу хвору крихітку. Вихователі та медики відмовляли їх. Казали: «Та це ж ідіотка, для чого вона вам потрібна?». Невольки мріяли повернути названій дочці зір, але це виявилося неможливим. Незважаючи на сліпоту, у новому домі дівчинка почала швидко розвиватися. Зараз Ангелінці вісім років. Вона — єдина незряча дитина в Україні, яка навчається за програмою загальноосвітньої школи. Має чудовий слух, грає на фортепіано, пише музику, співає японською (!) мовою.

ПОБАЧИВШИ, як покращився стан Ангеліни, подружжя вирішило допомогти й іншим сиротам, але житлова площа не дозволяла. Сім’я мешкала у двокімнатній квартирі у Львові, тож органи опіки категорично відмовлялися давати їм на виховання дітей. Пан Ігор не цурався жодної роботи: працював механіком, сантехніком, ліфтером...

Пригледіли недобудований будинок: перший поверх відгороджений гіпсокартоном, паркану немає... Довелося віддати все заощаджене протягом життя. Допомогли матеріально друзі. Протягом трьох місяців пан Ігор самотужки зводив другий поверх (“заробив” грижу хребта), разом із дружиною власноруч заливали підвали. Економили на всьому. Пан Ігор згадує, що під час робочого дня на обід мав лише чай з хлібом...

Зате тепер у розпорядженні родини — шість кімнат, два санвузли та невеличка кухня. Як тільки помешкання було готове, сім’ї дали під опіку п’ятьох дітей. Вперше побачити їх змогли лише тоді, коли забирали з притулку. Названий тато просив показати йому вихованців раніше, але отримав відповідь: “У нас тут — не базар. Видаємо дітей за списком!”. Вже в автомобілі, яким приїхали, знайомилися зі своїми підопічними — трьома хлопцями та двома дівчатами від 5 до 10 років. Вдома усвідомили, яку складну місію на себе взяли. Більшість дітей жили в неблагополучних сім’ях, жебракували, не вчилися. Не вміли себе обслуговувати, митися, вночі справляли природні потреби під себе. Знедолені дітлахи мали свою, незрозумілу для нової сім’ї, свідомість, низьку самооцінку, численні страхи, коросту та педикульоз.

З того часу минуло шість років, але названим батькам й досі доводиться нагадувати їм про правила гігієни, вчити користуватися грошима, давати раду у побуті, говорити правду. Четверо дітей стоять на психіатричному обліку, тож мамі з татом доводиться пристосовуватися до особливих потреб кожного з них.

Рідні донечки невольників завжди просили батьків взяти на виховання сиріт, але налагодити стосунки з новими братиками та сестричками було нелегко. Та згодом потоваришували: кажуть, разом веселіше. У сім’ї існує правило: якщо посперечалися — не давати здачі. Сестри Невольки — еталон для всіх решта. На утримання кожної прийомної дитини сім’я отримує два неоподатковувані мінімуми (близько 2420 грн). 30% від цієї суми — зарплата названим батькам. Кажуть, цих коштів бракувало б, але виручає город. Родина також тримає курей, кроликів, вулики. Батьки пані Богдани живуть у селі, тому допомагають продуктами.