Дорога з пекла

Філліс — працівник корпорації зі світового обслуговування “АА” (товариства анонімних алкоголіків). Вона приїхала в Україну, щоб зустрітися зі своїми соратниками та поділитися з ними досвідом. Жінці — 63 роки, хоча виглядає на 10—15 років молодшою. Зізнається, що почувається сповненою життєвих сил. Минуле згадує, мов страшний сон.

Філліс потоваришувала з алкоголем у 18 років, коли закінчила школу і вступила до коледжу. Їй сподобалися відчуття ейфорії, можливість здолати скутість. Спиртне додавало впевненості, дозволяло забути про проблеми та розслабитися. Коли зрозуміла, що все це — ілюзія, було вже пізно. Як і кожна людина, що потрапляє до тенет залежності, змушена була пити не задля задоволення, а тому, що не могла не пити...

Незважаючи на те, що прикладалася до чарки, Філліс все ж таки закінчила коледж, влаштувалася на роботу у страхову компанію. Вийшла заміж, народила двох дітей. Та дружба зі спиртним не давала їй нормально жити. Через погане самопочуття вранці та необхідність похмелитися часто не приходила на роботу, тому втратила її. На новому робочому місці ситуація повторилася.

Стосунки з чоловіками також не витримували випробування пияцтвом. Двічі Філліс намагалася влаштувати особисте життя: сподівалася, що поряд з коханою людиною облишить згубну звичку, але обидва шлюби розвалилися. Тоді вважала, що благовірні, які також не були байдужими до спиртного, провокують її. Лише згодом зрозуміла, що пристрасть до алкоголю — це хвороба, й жодна людина та жодні життєві обставини не винні в тому, що хтось прикладається до чарки.

“Алкоголізм — недуга заперечень. Переконати людину, що у неї проблеми, не зможе ніхто, поки вона не усвідомить цього сама”, — каже пані Філліс. Вона усвідомила це, коли втратила у житті все — роботу, сім’ю, друзів, власну особистість...

Одного разу Філліс дивилася телевізор й почула оголошення про спільноту “АА”, де можуть зарадити її проблемі. Вирішила піти.

Згадує, що вже на першій зустрічі з людьми, які мали такі ж проблеми, зрозуміла: вона — не сама. Стало легше! Незнайомці виявилися друзями, готовими простягнути руку допомоги. Філліс вдалося те, що здавалося неможливим: категорично відмовилася від алкоголю. Пам’ятає дату, коли пила востаннє, — 2 грудня 1980 року. Протягом 33 років жодного разу не зазирнула до чарки. Навіть у великій компанії під час святкового застілля, де звеселяючі душу напої “ллються рікою”, її не тягне випити. Жінка знає: навіть декілька грамів спиртного можуть повернути її до колишнього пекла, а вона не хоче туди, оскільки відчула смак справжнього життя.

Незважаючи на кардинальні зміни у житті, визнає, що й надалі залишається хворою. Групи “АА” розпорошені по всіх куточках світу й нараховують близько двох мільйонів членів, які відмовилися від алкоголю, десятиліттями не вживають ні краплі спиртного. Але це не означає, що вони одужали. Алкоголізм — невиліковна хвороба.

Пані Філліс розповіла, що товариство виникло у 1935 році в Америці — у м. Акрон штату Огайо. Його започаткували нью—йоркський біржовий маклер Білл та хірург Боб: поважні люди та безнадійні алкоголіки водночас. Обидва прагнули “зав’язати”, тож підтримували один одного, шукали інших алкоголіків, які потребували їхньої допомоги та моральної підтримки. Зрозуміли, що спільними зусиллями можуть здолати хворобу. В Україні рух започатковано у 1989 році, сьогодні нараховується близько 100 груп у 40 містах.

Членство у товаристві — безкоштовне та анонімне, ніхто нікого не контролює. Єдина вимога — бажання кинути пити. Збираються разом, щоб досягти та підтримувати тверезий спосіб життя завдяки запропонованій програмі “Дванадцять кроків”. Її основа — духовність та надія на Божу допомогу. Членів товариства не схиляють до конкретних конфесій та релігійних течій: тут переконані, що головне, аби людина прийшла до Бога. Допоміжною також вважають книгу Білла Вінсона “Анонімні алкоголіки”.

Щоб отримати додаткову інформацію про “АА” або якщо вам особисто потрібна допомога, телефонуйте (044) 592—95—13; 067—788-35—34.