«Пасть порву, моргала выколю!»

Якщо згадати історію, можна дійти висновку, що ми живемо у цілком сприятливому столітті. Суспільство уникає воєн, давно скасовано такі болісні види страт, як розп’яття та спалення, ніхто нікого не викликає на дуелі. Однак достатньо проїхатися в громадському транспорті, і тобі навмисне “відтопчуть” ноги, заштовхають ліктями та “обкладуть” відбірною нецензурщиною.

«Останнім часом люди стали значно агресивнішими!» — цю фразу все частіше доводиться чути від представників будь-яких професій, пов’язаних зі спілкуванням. За даними експертів, агресія зросла в десятки разів.

“Дорогою з роботи випадково стала каблуком на ногу якогось дядечка. За це він на всю маршрутку обізвав мене шалавою!” — тремтячим голосом розповіла подруга. Їй ще пощастило, адже потрапила “під гарячу руку” сторонньої людини, яку, мабуть, більше ніколи не побачить. А скільки жінок та дітей потерпають від жорстокості найближчих людей. Якщо не доходить до рукоприкладства, опиняються під “моральним пресом”: скандали, матюки та приниження стали нормою у багатьох сім’ях. Людей, які поводяться виклично та жорстоко, хоч і називають тиранами, вважають сміливими та сильними особистостями. Проте психотерапевт Олександр Ващенко стверджує: агресія — ознака слабкості. До неї вдаються люди, які почуваються безсилими перед обставинами. Якщо у вас все добре — ви не будете поводитись таким чином.

За словами психолога Олени Мухи, у багатьох випадках агресивно поводяться не впевнені у собі люди. Це виявляється у двох варіантах: один виступає в ролі агресора, інший, надто поступливий, — в ролі жертви. Зазвичай це свідчить про психологічний дискомфорт. Хоча причини можуть бути різні. Наприклад, якщо на дитину постійно гримають вдома, на вулиці вона знаходить слабшого товариша, на якому прагне “відігратися”. Для людей, які виросли або постійно перебувають в агресивному середовищі, така поведінка стає нормою.

На хамство та різкі “випади” гостріше реагують вразливі, позбавлені психологічного комфорту люди. Той, хто почувається добре, менше звертає уваги на негатив.

— На агресію впливає сезонність, — каже психолог Вікторія Горбунова. — Під час авітамінозу, зміни погодних умов, скорочення світлового дня збільшується кількість депресій, люди стають дратівливішими. Улітку ми значно добріші та спокійніші, а от у холодну пору року — все навпаки.

Неабияку роль відіграє сучасний ритм життя. Пересічний громадянин проводить на роботі 8-12 годин. Виходить, ми працюємо не для того, щоб жити, а живемо заради того, аби працювати. Як наслідок, не маємо часу давати раду з власними емоціями, виплескувати накопичену втому. Усі ми схильні до роздратувань та незадоволення, але важливо не тримати їх у собі. Краще відразу сказати людині: “Ти мене розізлив, не розмовляй так зі мною!”. Однак ми не маємо права сказати це в обличчя начальнику або клієнтам. Тож, повернувшись додому, “зриваємось” на близьких людях. Якщо домашні не дозволяють цього або людина — самотня, виплескує негатив на попутників у транспорті, продавців у магазині... У будь-якому випадку кожному знадобиться об’єкт, на який можна “злити” внутрішній негатив. Проблема в тому, що на заваді у здорової психіки стоять соціальні заборони. Існують моральні норми, з дитинства нас вчать бути ввічливими та чемними. Наприклад, якщо в театрі хтось постійно клацає фотоапаратом, нам заважають цей звук і спалах, але соромимось зробити зауваження відразу. Скажемо про це приблизно після четвертого разу, коли роздратування “виливається” через край, а значить — прозвучить доволі агресивно. Чим довше ми терпимо — тим гірше. Емоції потрібно вивільняти своєчасно.

Якщо вам доводиться тримати емоції у собі, але ви поважаєте почуття тих, хто вас оточує, є чимало способів позбутися вантажу. Хтось “відривається” у нічних клубах або ходить на футбол, де можна покричати й таким чином зняти стрес. Чимало людей “випаровують” гнів, переглядаючи бойовики або фільми жахів, підсвідомо ідентифікуючи себе з негативним героєм. Усі ці захоплення — не що інше, як спосіб позбутися агресії.