Чуня і на кордоні готова служити, і в розвідку йти

Крим

Хоч «туристичної» живності на Ай-Петрі — як у зоопарку (пернаті, коні, віслюки, поні і навіть верблюди), в’єтнамську свинку Чуню у цьому розмаїтті важко не помітити. Лише глянеш на цю пишнотілу брюнетку з рожевим бантиком, як ноги самі до неї несуть. Так і кортить сфотографуватися біля кумедної пампушечки, яка, граціозно розтягнувшись під сонечком, задоволено порохкує. Піддавшись Чуниним чарам, вже нікуди не поспішатимете — ні на екскурсію печерами, ні на гірську прогулянку верхи...

Своїм господарям, власникам ресторану на Ай-Петрі Наталі та Віктору, хрюша приносить не лише втіху, а й прибуток. Чуня і на себе заробляє (у дерев’яній скриньці біля неї купюри, якими туристи віддячують артистці за таланти, не переводяться), і відвідувачів у харчевню приманює. Ну як не купитися на таку милу живу рекламу? Ось тільки не треба жартувати, що у ресторанному меню свинка краще смакувала б. За такий чорний гумор можна не лише боляче рилом по нозі заробити, а й хрюшині зуби на собі випробувати. Слова «шашлик» чи «сало» пробуджують у лагідній пампушечці звіра. А ось на згадку про холодець Чуня реагує спокійно. Може, тому, що господиня частенько «підколює» її, примовляючи: «Чунька — молодец, не пойдёшь на холодец».

На недоброзичливців чуйка у Чуні — ще та. Свинка навіть «нечистих» конкурентів на чисту воду вивела. Господарі довго не могли зрозуміти, чого це хрюша так не злюбила господарів одного з сусідніх з їхнім кафе. Тільки ті з’являлися поблизу, як Чуня перла на них танком. Згодом з’ясувалося, що саме ці сусіди «насвинячили» Наталі та Віктору, написавши на їхньому кафе фарбою «свинарник».

Апетит у Чуні не гірший за інтуїцію. Робота — роботою (про такого аніматора можна лише мріяти), а обід — за розкладом. Достатньо господарям хоча б на півгодини з їжею для улюблениці замешкатися, як хрюша нав’язливо нагадує про себе: стає біля порогу і не вступиться, доки не побачить у руках годувальників свою миску. Навіть ситно поївши, від улюбленого «десерту» (печива чи солодкої соломки) Чуня не відмовиться. За такий «гонорар» і станцювати для туристів готова, і парадну доріжку перед ними постелити.

«Чунька, покажи, як ти гостей зустрічаєш», — просить пані Наталя, пригостивши хрюшу смаколиком і поклавши біля неї згорнутий трубочкою килимок. Чуня тикає рильцем у свиток і розгортає його. «Молодчинка, йди до мене», — примовляє власниця, манячи свинку черговим гостинцем. Та де там: Чуня усе ще трудиться біля килимка, вперто намагаючись розгорнути останній виток. Поки не «домучила», не підійшла — навіть по соломку. «Чунька розумна?» — питає пані Наталя. Хрюша киває головою, наче підтакуючи. «Чунька красива?». Знову махає «так». «Підемо з Чунею на кордон служити?». Показує «так точно». «А у розвідку з тобою можна йти?». «А як же — без питань», — мотуляє головою Чуня. «Ну все — домовилися. Дай копито», — пані Наталя простягає хрюші руку, і за мить вже потискає улюблениці ратичку. «Чунька, сидіти». Хоч ця команда Чуні зовсім не подобається, свинка чемно тупцює на килимку, намагаючись примостити спочатку черевце, а потім і габаритний зад. Та тільки господиня відвернулася, щоб взяти чергову порцію соломки, як Чунині посиденьки скінчилися: ну не зручно пампушечці сидіти — краще б лягти попросили.

Дійшла черга і до коронного номера у виконанні Чуні — демонстрації «ерогенної» «хрю»-зони. Пані Наталя немов натискає невидиму кнопку на свинячій «талії», і льошка голосно видає: «Хрю!». Ще раз — і знову «хрю!». Туристів це веселить так, що й самі ідуть кнопку-«хрю» на Чуні шукати.