«Мені, як історику Австро-Угорщини, було цікаво побачити у Львові периферію великої імперії»

Серед архітектурних перлин львівської сецесії, якими можна милуватися на вулиці Богомольця, будинок під номером 6 — особливий. Колись ця історична кам’яниця була чиншовою (здавалася наймачам), за радянських часів тут було багато житлових квартир, а сьогодні значну її частину займає Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Це науково-дослідний інститут, який вивчає, зокрема, історію Львова. У приміщенні Центру зібрані справжні інтелектуальні скарби — раритетні книжки, аудіо- та відеозаписи, спогади, інші важливі свідчення історії. Засновник і президент Центру — австрійський історик швейцарського походження Гаральд Біндер (на фото). Журналістам “ВЗ” вдалося “зловити” пана Гаральда і розпитати про його роботу в один із його наїздів у Львів (більшість часу працює і живе у Відні).

- Пане Гаральде, чому обрали саме Львів і Галичину для своїх досліджень? Ваші предки жили тут чи, можливо, щось інше пов’язує вас із нашим регіоном?

- Приїхав сюди у середині 90-х, коли займався дослідженням для своєї дисертації як історик. Писав про політику в Галичині та її зв’язок із Віднем. На цю тему видав книгу. Мені, як історику Австро-Угорської імперії, було особливо цікаво побачити Львів - периферію великої імперії. Не маю жодних родичів тут. Мене привела сюди наука. Потрібно було працювати тут в архівах і бібліотеках.

- Мабуть, було важко починати, адже у нас корумповані чиновники. Наприклад, як вам вдалося купити будинок на Богомольця, 6, і розселити його мешканців?

- У мене є колеги, яким я міг довіряти і які допомогли мені. Зокрема, і з придбанням частин цього будинку. У цьому будинку було багато маленьких квартир. Треба було переговорити з кожним із мешканців. Зразкова реновація будинку, поважаючи естетичну волю архітектора і його вибір матеріалу, була частиною мого проекту.

- Звідки ви взяли кошти на цей масштабний проект? Скільки довелося інвестувати?

- Кошти - це сімейне надбання. Вартість інвестиції - ніколи не рахував цього. У 2004-му було досить дешево. Потім ціни зросли.

- Скільки тепер витрачаєте щороку на утримання цієї неприбуткової організації?

- Це конфіденційна інформація. Можу лише сказати, що певну суму я вклав у фонд, який і заснував. Витрати, які маємо тут, частково покриті коштами із загального прибутку цього фонду. Велика частина коштів фонду - міжнародні гранти. Наш інститут оцінюється як один із найкращих в Україні. Якщо хтось у Європі хоче здійснити будь-який проект в Україні, часто звертається до нас як до першої інстанції.

- Як оцінюєте менталітет львів’ян? Чого їм бракує, аби стати справжніми європейцями, і чого вам у них можна повчитися?

- Мав певні труднощі в адаптації тут. Напружував скептицизм і недовіра людей, стосунки між людьми. Наприклад, якщо у Швейцарії чи Австрії я піднімаюся по сходах у будинку, де живу, і зустрічаю когось на сходах — завжди вітаюся, усміхаюся. Тут — люди набурмосені, не вітаються. Це неприємно. Може, це свідчить про те, що люди бояться одне одного. Мабуть, це досвід ХХ століття. Чого бракує львів’янам, щоб стати справжніми європейцями? А хто такі європейці? Європейці Сицилії і Норвегії — різні типи європейців. Але, думаю, буде привабливо, якщо Україна стане частиною європейської сім’ї і принесе свою «європейськість» у цю сім’ю.

- Ви прожили у Львові десять років. Любите Львів чи вже хотіли би поїхати кудись?

- Люблю Львів. Він захопливий. Тут є великий потенціал, особливо серед молодого покоління, є багато креативності та позитивних емоцій. Потенціал, який ви тут маєте, повинен процвітати, квітнути. Наприклад, як у випадку із Фабрикою повидла. (Нещодавно Гаральд Біндер придбав Фабрику повидла — величну, але занедбану будівлю на Жовківській Рогатці. На початку ХХ століття там була фабрика спиртових виробів та підсолоджених трунків, за радянських часів — спочатку винзавод тресту «Укрголоввино», потім - цех переробки овочевої бази №1. Побудована у стилі середньовічного замку. - Авт.).

- Що плануєте створити у приміщенні Фабрики повидла?

- Це буде мульти-арт-центр, у якому поєднаються виставка, театр, музика, фільм, освіта, програми для дітей, воркшопи, митці і жителі. Усе це буде зібрано у цьому просторі, аби взаємодіяти, це буде «живий» простір. Тобто місце, куди приходите не лише для того, щоб послухати концерт, і йдете. А це буде простір, де життя триває з усією своєю креативністю, навчанням, перформансами. Це буде «хаб» (комунікаційний вузол. - Авт.), куди люди приходять постійним потоком, пропонують свої ідеї. З одного боку, дамо українським митцям майданчик для виступів та виставок, а з іншого - запрошуватимемо митців з інших країн до Львова і відкриватимемо їхній досвід, досліджуватимемо нові горизонти. Це буде добре для Львова, адже деякі його частини досі провінційні.

- У Центрі міської історії зібрані справжні скарби — бібліотека, музей. Чи багато приходить сюди “звичайних” людей, тобто не науковців чи дітей, яких приводять на екскурсії?

- Деякі люди не знають, хто ми такі і що робимо. Виставки відвідують різні люди, зацікавлені в історії. Зараз у нас є виставка, присвячена Першій світовій війні, яка поєднує в собі політичний вимір з особистими історіями людей. Бібліотека більше для вчених або людей, зацікавлених у спеціальних темах, таких, як історія міст, єврейська історія, історія культури тощо. Хотів би, щоб до нас приходило більше студентів, у нас є колекція важливих книжок, яких не знайдете навіть в університеті. Багато книг англійською мовою, і проблема в тому, що в університеті у студентів не вимагається читати англійською, щоб написати свою наукову роботу.

- Під час Євромайдану ви, як історик, мабуть, були щасливі, що застали частину “живої” історії…

- Звичайно. Ми живемо у час важливих історичних змін. Під час Євромайдану було багато надій, Україна задекларувала, що буде європейською. Одна із прописних істин цього інституту — утвердження демократичних європейських цінностей в Україні. Те, що відбувалося під час Євромайдану, дало надію, показало, що у вас є активне громадянське суспільство. Це близьке до того, що відчуваю у Європі, — там більше важить не держава, яка керує, а суспільство, яке відкрите і бере участь у змінах.

- Маєте хобі?

- Люблю мистецтво, музику, читання, спорт (граю у теніс і катаюся на гірських лижах). Одна із улюблених книг — мемуари Олександра Гранаха, бідного єврейського хлопчика, який народився в Галичині і став на зламі століть одним з найвідоміших акторів і режисерів Голлівуду. Ця книга перекладена українською.

- Львів називають “маленьким Віднем”. Чи коректне це порівняння?

- В архітектурі є багато схожого. Але в сенсі культурному і ментальному, звісно, є значні відмінності. Сподіваюся, між нами буде більше обміну. Є дві речі, на яких вам потрібно зосередитися: освіта (особливо краще вивчення іноземних мов) і транспортне сполучення, особливо із закордоном. Це важливо, коли можете без проблем подорожувати з одного місця в інше. Тоді відчуваєте, що «це моя країна». І також вам слід легко діставатися до Кракова і Будапешта. Сподіваюся, що в Україні скоро буде безвізовий режим...

Довідка «ВЗ»

Гаральд Біндер народився 1961 року у Базелі (Швейцарія) — швейцарський та австрійський історик, фахівець з історії Східної Європи та, зокрема, України, меценат науки. Має ступінь доктора філософії (Ph.D.) за фахом “історія та економіка” Бернського університету (Швейцарія). Дисертацію захистив у 1997 році. Живе у Відні. Сфера наукових зацікавлень — історія Галичини, історія ЗМІ та публічної сфери, міська історія. У 2004 році за власні кошти заснував у Львові незалежний науковий інститут «Центр міської історії Центрально-Східної Європи». Центр організовує виставки на історичну тематику, розробляє численні наукові проекти, зокрема «Інтерактивний Львів», «Урбаністичні образи» тощо. Центр надає стипендії науковцям, проводячи відкритий конкурс наукових стипендіальних проектів. За меценатську діяльність, спрямовану на розвиток історичної науки в Україні, Гаральд Біндер був відзначений у 2009 році орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.