“То які ж це визвольні змагання, якщо ми нікого не визволили?..»

Жуковський помер 2 жовтня у Парижі, на 93-му році життя. Заупокійні відправи відбудулися у греко-католицькій катерді Св. Володимира Великого на бульварі Сан Жермен — таким було бажання родини. А бажанням самого покійного було бути похованим на батьківщині — у рідних Чернівцях… Згідно заповіту його буде поховано в родинному склепі на Руському кладовищі міста. Прощання із видатним буковинцем Аркадієм Жуковським відбудеться у Домовій церкві Св. Іоана Нового Сучавського на території ЧНУ ім Ю.Федьковича. Протягом цього часу у залі буде розміщено скриньку для збору коштів на потреби добровольчого батальйону ОУН, який бере участь в АТО на Сході України (Жуковський був членом проводу ОУН). Академіка поховають з усіма почестями, визначено маршрут траурної колони, яка рухатиметься містом до цвинтаря.

Автор франкомовної історії України

Все своє життя в еміграції цей великий чернівчанин присвятив боротьбі за Україну. Він народився у Чернівцях в родині православного священика. Закінчив тут ліцей, а ось філософський факультет Чернівецького університету завкінчити не встиг… Виїхавши з родиною до Австрії восени 1940 року, саме за кордоном отримав диплом інженера-будівельника — в Політехніці в Ґраці (Австрія). До Організації українських націоналістів Жуковський вступив ще на початку Другої Світової війни.

Перебравшись до Франції, в 1959 став генеральним секретарем Українського академічного товариства у Парижі. У 1976-му року захистив докторську дисертацію в Сорбонні. А в 1989—1995 роках — президент Бібліотеки імені Симона Петлюри в Парижі. Багаторічний співредактор багатотомної Енциклопедії Українознавства. Майже 20 років тому Жуковський побував у рідних Чернівцях. А у 1997 році він став Почесним горомадянином міста та Почесним доктором ЧНУ ім. Ю. Федьковича.

- Славної пам’яті Аркадій Жуковський належав до тих патріотів, які в рамках ОУН віддавали все своє єство для боротьби за Україну, — розповідає «ВЗ» Даніель Штуль, який живе в Парижі. — Від чого, безумовно, страждало родинне життя. Молодим членом ОУН з 19ого року життя, він став близьким співробітником полковника Мельника, пізніше — Олега Штуля-Ждановича і наслідників, бувши членом проводу. Потрапивши на еміґрацію, ці люди не бачили для себе реальної перспективи повернутися за свого життя на батьківщину. Але це не заважало їхній безперебійній роботі.

Незважаючи на те, що Даніель вже народився у Франції, він чудово володіє українською мовою, займається активною діяльністю, звісно, вболіваючи за долю України. Адже Даніель Штуль — син українського політичного і військового діяча Олега Штуля-Ждановича — того, який підтримував дружні стосунки з Оленою Телігою та Євгеном Маланюком, а переїхавши до Праги і працюючи в культурній референтурі ОУН, був одним з найближчих соратників Олега Ольжича.

- Жуковський був дуже близьктм співробітником мого батька, — продовжує Даніель. — Мені здаєься, що не було дня, щоб ввечері у розмові з матір’ю, я не почув: «Прибігав до мене сьогодні Кадик» з такою чи іншою справою. Державницька боротьба дуже сильно єднала людей в еміграції. Академік славився неймовірною працездатністю. Його франкомовна історія України, поряд з безліччю робіт, служила, служить і ще довго служитиме ідеальним підручником для пізнавальників української справи... Я пригадую його часами розпачливий гумор, коли він міг сказати: «Ми весь час говоримо про визвольні змагання, але які це були визвольні змагання, якщо ми нікого не визволили. Але Жуковський належав до тих, що продовжували боротьбу, які б не були перспективи на удачу. При цьому мені пригадуються слова мого батька, коли він задумливо промовляв, виходячи з похоронів заслужених діячів: «А для нас боротьба продовжується». На відміну від більшості друзів, похованих на чужині, покійному вдасться спочивати у Чернівцях на батьківщині… А нам, знову у злу годину, боротьбу продовжувати…

Точний, наче годинник…

— З Жуковським я познайомився десь на початку 90-их років минулого століття, — розповідає “ВЗ” Тарас Марусик, журналіст, публіцист, перекладач, громадський діяч. — Здається, це було восени 1992 року під час мого відрядження з ВР України ( тоді я працював у парламентському комітеті з питань культури і духовності), коли ми разом із українськими дипломатами організували перевезення робочого кабінету Володимира Винниченка з півдня Франції на батьківщину письменника і політика у Кіровоград. А постійно спілкуватися ми почали у грудні 1993 року, вже під час мого навчання-стажування у Парижі. Постало питання, де мешкати. Я зателефонував Аркадію Іларіоновичу і він запропонував мені оселитися у Науковому товаристві ім. Т. Шевченка за помірну плату. Це була стара триповерхова будівля у містечку Сарсель у північному передмісті Парижа. Жуковський дозволив користуватися бібліотекою НТШ, яку збирали ще з часів В. Кубійовича для роботи над «Енциклопедією українознавства. Час від часу він мене запрошував до свого робочого кабінету, де зберігалися архіви НТШ, порозмовляти. Найбільше наших розмов точилося довкола української політики. Він як людина, що була давно відірвана від рідного материка, дуже переживав за все, що діялося в Україні. Упродовж десятків років щодня, крім суботи і неділі, Жуковський сідав на Північному вокзалі Парижа у поїзд і їхав у Сарсель. За його приїздами і від’їздами можна було перевіряти годинник. Десь о восьмій ранку починався його день. Хто бував у Сарселі, той бачив — перед тим, як піти у свій робочий кабінет, академік обходив сонм своїх менших друзів, котів різних мастей. Він їх годував, гладив, розмовляв з ними. Вони теж «знали», о котрій годині з’являється їхній годувальник…

Кілька цікавих і важливих фактів про академіка Жуковського

(зі спогадів Олександра Кучерука, одного з авторів книги "Академік Аркадій Жуковський" та його найближчий друг в Україні)

— Для нього, якщо людина пише і працює, вона хороша. Якось каже: "Чому він прийшов? Він не хоче нічого зробити. Я не хочу його бачити".

- Одна з останніх праць — підготував антологію української поезії від Нестора до Василя Стуса. Досі французькою не виходила подібна праця такого обсягу.

- Завданням підпільної групи ОУН, до якої належав Жуковський, було налагодження контактів з членами делегацій та ансамблів, письменниками з України, передача їм виданої на Заході літератури.

- Коли приїжджав в Україну, любив годувавати у парку птахів та собак. Удома у родині Жуковських був пудель Фостік (з наголосом на другий склад) Його дуже любили. Снідав тими самими стравами, що й господарі — какао, круасани..

- Основна риса Аркадія Жуковського — надзвичайна скромність. Його мало цікавило, які черевики чи штани одягти. Жив у трикімнатній квартирі з крихітною кухнею.

- Чи не єдиний з українців, який отримав французький орден "Пальмова гілка".

- Високий, завжди з торбою з книжками. Справжній професор. Але твердий. Як щось йому не до вподоби — може і кулаком по столу гримнути.