Село нас врятує

Українська економіка — у вільному падінні. За оцінкою НБУ, за дев’ять місяців цього року ВВП впав на 3,5%. Держстат переконує, що лише у третьому кварталі ВВП обвалився на 5,1%. Падає все: промислове виробництво, торгівля, транспортна сфера. Зростають лише ціни та... сільське господарство. Не дивно, що останні кілька років у топі найбільш високооплачуваних професій періодично фігурують агроспеціалісти, а серед найбагатших людей країни чимало тих, хто заробив свої статки не на корисних копалинах чи металургії, а на сільському господарстві.

Якщо подивитись на структуру експорту за січень-серпень, то агроекспорт перевищив навіть експорт хімічних комбінатів та машинобудівних підприємств. За вісім місяців Україна експортувала продукції рослинництва на 5,05 мільярда доларів (з них 3,97 млрд. припало на експорт зернових), ще на

2,6 мільярда — жирів та олій, на 2,18 — готових харчових продуктів. За цей же час машинобудівні підприємства експортували продукції трохи менше як на чотири мільярди, а хімпром — на 2,2 млрд. дол. Єдина стаття експорту, яку аграріям поки не вдається наздогнати, — чорні метали (11 мільярдів).

Чималий бонус українцям, агрокомпаніям дало одностороннє скасування мит ЄС. Цими преференціями найактивніше користуються ті підприємства, які уже й раніше активно експортували продукцію в ЄС. Насамперед це стосується агрохолдингів, які вирощують зернові та олійні. Цього року Україна отримала рекордний урожай зернових та зернобобових (площі під соєю цього року збільшили в 2,5 раза) — понад 64 млн. тонн. Однак це — не межа. В Українській зерновій асоціації кажуть, хоч теперішні урожаї суттєво перевищують те, що вдавалось збирати “за колгоспів”, до рівня розвинених країн нам ще далеко.

“Якби зараз у нас урожайність сої та кукурудзи була така, як у США, а пшениці та ячменю — як у Франції, то ми б збирали не 60, а 120 мільйонів тонн”, — каже президент УЗА Володимир Клименко. За його словами, корупція та війна, які гальмують розвиток агросектору, — явище тимчасове. А реальність така, що кількість населення на Землі збільшується, усіх цих людей треба чимось годувати, а площі, придатні для землеробства, — обмежені. До 2050 року, аби нагодувати людей, треба наростити виробництво зерна на третину, тобто доведеться збирати на 800 млн. тонн більше. Це можна зробити, лише підвищуючи урожайність. Відтак Україні треба відходити від примітивного землеробства, яким займаються більшість селян та дрібних фермерів, і розвивати у сільському господарстві високі технології— з мережею науково-дослідних центрів, лабораторій, селекційних станцій. А усе це потребує колосальних інвестицій.

Чому за такого стрімкого розвитку сільського господарства в Україні такі убогі села? Агрохолдинги воліють вирощувати лише найпростіші культури — зерно, сою, ріпак, соняшник. Виростив, зібрав, продав. А люди в селі як не мали роботи, так і не мають. У садівництво, овочівництво чи тим більше тваринництво, вкладати кошти не поспішають, бо вони потребують значних інвестицій, а термін окупності довший. Хоча саме ці галузі можуть дати чимало робочих місць у селі.

“Розвивати потрібно різні галузі сільського господарства, а не лише агросектор. Якщо Україна житиме лише з сільського господарства, то скотиться до рівня африканських країн. Один рік хороший урожай, добре заробили, наступного року з погодою не склалось, сидимо, голодуємо, — каже директор компанії «ПроАгро» Микола Верницький. — Від кризи сільське господарство Україну точно не врятує. По-перше, у агросекторі діє пільговий режим оподаткування, тому надходження до бюджету мізерні. Приблизно 4% від загальної суми надходжень. Так, експортери, а це переважно потужні підприємства, отримують хороші прибутки. Але усі ці гроші не повертаються в Україну — вони лишаються в офшорах. Для того, аби експортери (це стосується не лише сільського господарства) повертали гроші в Україну, потрібно провести чимало реформ. Це стосується і оподаткування, і банківського сектору”.

Ще одна проблема — на сільськогоспордарській продукції заробляють не виробники, а продавці. Скуповують у селян та фермерів продукцію за безцінь, а перепродують часом у кілька разів дорожче.

“Україні потрібно підтримувати дрібних виробників. Не маю на увазі пряму грошову підтримку. Треба створити спеціальні кредитні програми, аби фермер мав можливість взяти позику на започаткування чи розвиток бізнесу, — каже керівник Аграрної дорадчої служби Іван Паньків. — Ще одне: потрібно створити систему узгодження цін між виробником та покупцем. Скажімо, за останні шість місяців подорожчали енергоносії, паливо, корми, а закупівельні ціни на молоко як були 4 гривні за літр у травні, такими й лишились досі. Також держава повинна підтримувати розвиток сільськогосподарської кооперації. Адже коли селяни об’єднуватимуться у кооператив, вони зможуть вигідніше збувати свою продукцію. Щодо експорту до ЄС того ж молока, то цим зможуть скористатись лише великі підприємства. До ЄС можна буде експортувати лише молоко, вироблене на товарних фермах з механізованим доїнням. За їхнім законодавством, продавати молоко, яке було видоїне руками, а не апаратом, заборонено. Але ж не варто забувати про внутрішній ринок. Особисті селянські господарства можуть постачати продукцію до найближчих міст.