З такими зарплатами гідний рівень життя лише сниться

З 1 січня прожитковий мінімум та мінімальна зарплата — 1218 гривень. Мінімальна пенсія — 949 гривень. У владі це називають соціальними стандартами, хоча доцільніше було б назвати це межею виживання. Уже кілька років поспіль нам обіцяють розрахувати не лише прожитковий мінімум, а й мінімум для гідного існування. Однак досі цього не зробили. Очевидно, бояться, що цифра в рази перевищить не лише прожитковий мінімум, а й середню зарплату. Адже для гідного життя людині має вистачати не лише на якісну їжу, а й на освіту, охорону здоров’я, відпочинок, одяг, транспорт, відвідини культурних закладів тощо... Натомість у споживчому кошику, за яким начебто рахують прожитковий мінімум (хоча, швидше за все, його призначають, а не рахують), витрати на освіту взагалі не передбачені.

П’ять років — в одному халаті

У 2012 році українців порадували — споживчий набір нарешті осучаснили. Тепер до нього входить і оливкова олія, і ноутбуки, флешки, кондиціонери, памперси, послуги няні, страхування авто. Але такий “сучасний” набір використовують лише при розрахунку інфляції. А прожитко­вий мінімум далі рахують за споживчим кошиком, затвердженим у 2000 році. Торік Кабмін підготував новий варіант “споживчого кошика”, однак він принципово не відрізняється від старого. Урядовці вважають, що мобільний зв’язок та Інтернет — завелика розкіш навіть для працездатних людей. Зате залишили витрати на радіоточку.

Структуру продуктового кошика трохи підкоригували. Так, для працездатних норми споживання яловичини збільшили з 14 до 16 кілограмів на рік, птиці — з 12 до 14 кілограмів, свинини залишили 8 кг. Зате баранину та кролятину, яких у попередньому кошику було по два кг, вилучили. Додали до переліку чай (400 г на рік), каву в зернах мелену (500 г), сіль (3 кг) та спеції (300 г). Змилостивились над жінками — тепер одне зимове пальто маємо носити не вісім років, а лише сім, а демісезонне пальто не сім, а п’ять років. Зате, як і раніше, достатньо мати дві сукні (або костюми) на сім років, та один халат на п’ять років. На рік — два бюстгальтери (один переш — в іншому ходиш).

У новому варіанті споживчого кошика втричі зменшили норму споживання санітарно-гігієнічних виробів з паперу — з 36 штук до 12. Воно й зрозуміло, адже якщо люди недоїдають, то й туалетного паперу потребують менше...

А розвиватись як особистості українцям взагалі ні до чого. Так, на дітей до 18 років передбачено лише два підручники на рік! Але ж батькам подекуди доводиться купувати підручники з половини шкільних предметів, не кажучи вже про енциклопедії чи художню літературу. Хоча якісь книжки сім’я все ж може дозволити собі купити. Якщо не ходитиме в кіно чи театр. Відвідування закладів культури та придбання книг допустиме в межах чотирьох разів (штук) на рік на особу. Сходити у перукарню можна також не частіше, ніж раз на три місяці. Відвідування спортивних секцій, витрати на медичні обстеження не передбачені взагалі.

Гранітом науки ситий не будеш

Соціологи переконують — з кожним роком українці читають все менше книжок. У 2013-му 73% українців зізнались, що не люблять читати книжок, навіть електронних. Переважно це молоді люді. І виною тут не лише соцмережі, які забирають левову частку вільного часу, а й те, що у дитинстві батьки не прищепили їм любові до книжок. Бо не кожна мама може дозволити собі витратити сотню гривень на якісну книжку чи енциклопедію, яка справді може зацікавити дитину.

Письменник Андрій Кокотюха на своїй сторінці у Facebook підбив підсумки минулого року. “Протягом 2013 року прочитано 83 книжки. Це менше, ніж минулого року, коли було 92 книги. В кіно сходив 54 рази, це я маю на увазі відвідування кінотеатрів за гроші. Перегляди в Будинку кіно теж корисні та цікаві, але сюди я не рахую. На квитки в кіно витрачено 2 235 гривень. На книги та ліцензійні (!) диски витратив протягом року 8 738 гривень. На друковану пресу 1736 гривень, але, напевне, вже буде менше, бо “Кореспондент” став гавном. Всі ці витрати з року в рік збільшуються”, — написав Андрій Кокотюха. Як бачимо, читання та самоосвіта — задоволення не з дешевих.

Зі спортом те саме. Торік подруга пережила справжню драму. Два роки водила дочку на бальні танці. Дівчинці подобалось, навіть займала призові місця на локальних змаганнях, тренер хвалив, а батьки взяли і забрали дитину. Бо якщо 40 гривень в місяць за секцію ще можуть заплатити, то на взуття та костюми, з яких дитина швидко виростає, грошей не вистачало. Тому у нас виросло кволе покоління, яке бігає і стрибає лише на комп’ютері. Батькам так дешевше, ніж водити на всілякі гуртки та секції.

Звичайно, мізерний прожитковий мінімум — не показник рівня життя усього населення. Але якщо в нормальних країнах на прожитковий мінімум живуть переважно безробітні, то в Україні навіть ті, хто працює. Взагалі, український феномен — коли і чоловік, і дружина працює, а сім’я — бідна. За даними Держстату, у 2013 році дохід на одну особу становив приблизно 2200 гривень.

Коментар для «ВЗ»

Людмила Черенько, завідувач відділу рівня життя Інституту демографії

Гідний рівень життя — поняття відносне. Все залежить від того, наскільки суспільство інтуїтивно відчуває оцей гідний рівень життя. Для Європи — це один показник, для нас — інший. Українці не зовсім адекватно оцінюють свій рівень життя, і у соціологічних дослідженнях навіть ті, хто насправді живе заможно, кажуть, що вони бідні. Недавно Український центр соціологічних досліджень провів опитування. Людям пропонували порівняти себе і середньостатистичного українця. Лише 3% сказали, що вони багатші, ніж середньостатистична особа. Це нонсенс! Об’єктивно, людей, які змушені економити навіть на їжі, менш як 5% (2,25 млн. осіб). 9% українців живе з доходом менше ніж 1000 грн. на особу (4,05 млн. осіб). Для задоволення базових потреб цієї суми вистачає (якщо не рахувати Київ, де життя дорожче). Але це — рівень фізіологічного виживання. Людина, що живе на прожитковий мінімум, не може дозволити собі ні хобі, ні відвідин якихось культурних заходів, а це потрібно для духовного розвитку. Вона позбавлена вибору навіть на купівлі продуктів харчування, адже змушена вибирати найдешевше.

Опитування «ВЗ»

А що для вас — гідний рівень життя?

Наталя Копитко, викладач

Для мене важливо, аби грошей вистачало не лише на одяг (на цьому якраз можу зекономити) та якісну здорову їжу, насамперед свіжі овочі фрукти та рибу, а й на свій розвиток. Скажімо, зараз я відвідую курси іноземної мови — це 350 гривень на місяць. Якісна навчальна література — також задоволення не з дешевих. Інколи доводиться купувати видання по 200-300 гривень. На художній економлю — скачую електронні варіанти з Інтернету. А я не хочу економити на книжках! Навіть при моєму достатньо економному способі життя мені практично не вдається відкладати “на чорний день”. Якщо в тебе нема “запасу міцності” — ти не можеш почуватися спокійно та впевнено.

Тарас Мазовецький, торговий представник

Гідний рівень життя — це не те, скільки ти заробляєш, а як ти живеш. Кажуть, у нашій країні неможливо чесно заробити на квартиру, машину. Я заробив. Не за рік, і навіть не за п’ять. Але заробив. Коли одружився, працював лаборантом в університеті. Грошей не вистачало катастрофічно. Пам’ятаю, один раз на Різдво не поїхали до батьків, бо дружина зламала каблук в чоботі, а інших не мала. Тоді плюнув на нікому не потрібну аспірантуру, університет і почав розвозили молочну продукцію по магазинах. Я в торгівлі вже понад десять років, відповідаю за продажі у Західному регіоні товарів одного з алкогольних брендів. Заробляю достатньо. І не розумію людей, які скаржаться на зарплату, на те, що її не виплачують вчасно, але при цьому навіть не думають міняти роботу. Переконаний — люди отримують ту зарплату, за яку вони готові працювати. Я за три тисячі працювати не готовий.

Олена Крупець, підприємець

Для мене гідний рівень життя — це можливість обирати. Обирати продукти харчування, одяг, косметику, не за ціною, а за якістю. Можливість обирати, де моя сім’я відпочиватиме цього року, на які гуртки возити дітей. От зараз у мене дочка ходить на танці та малювання, син — на карате. Навчаються в різних школах, бо у них різні здібності. Не уявляю, як це можна було організувати, якби в нас не було авто. При цьому абсолютно спокійно можу купити одяг і на секонд-хенді, якщо знайду те, що мені підходить. Не розумію людей, які, маючи значно нижчі доходи, купують дорогі телефони і планшети, але економлять на якісних продуктах і розвитку дітей.