У «підвішеному» стані не лише генерал Залужний, а й українське суспільство…
Відставку Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного переважна більшість українців, у тому числі і виборці президента Володимира Зеленського, будуть розцінювати не як бажання змінити ситуацію на фронті, мовляв, Головнокомандувач не впорався зі своїми обов’язками, а як особисту помсту за народну любов, довіру і, як наслідок, високий рейтинг
Те, що Україна вистояла у перші, найстрашніші дні та тижні війни, і вже майже два роки чинить гідний опір набагато сильнішій армії, українці ставлять у заслугу насамперед своєму війську, яким керує генерал Залужний. Тому авторитет і довіра до нього переважної більшості українців непохитні. Ба більше! Цькування генерала, систематичні образи та критика на його адресу, які, зокрема, видає на-гора наближена до Офісу президента одіозна депутатка Мар’яна Безугла (яка договорилася до того, що головнокомандувач — «алкоголік»), лише утверджують українців у думці, що влада ревнує Залужного до власного народу, точніше, до потенційних виборців. Тому намагається дискредитувати популярного генерала, применшити його заслуги, аби на цьому тлі згодом прибрати зі знакової посади. Такі «тілорухи» у час, коли на фронті чи не найбільш пекельна ситуація, а у морально виснаженому війною суспільстві посилюється тривога, щонайменше підривають бойовий дух як у війську, так і в тилу. Чи думає влада, як в атмосфері очікування відставки, коли перебуваєш у «підвішеному» стані, Залужному воювати? Коли доводиться розриватися на два фронти. Як кажуть, з таким «друзями» і ворогів не треба…
Постать генерала, по суті, цементує суспільство. Його поважають у війську, у нього вірять мирні громадяни. З ним очікують на перемогу. Його заміна на більш лояльного і менш харизматичного військового може підірвати цю віру у перемогу.
Сила українців лише у єдності. Сама влада не раз це декларувала, на цьому наголошувала. Згадаймо заклики ще на початку війни утримуватися від критики влади, яка може призвести до внутрішньої дестабілізації, бо «не на часі». Будь-яка внутрішня турбулентність, чи ще гірше — протистояння, взаємозвинувачення, взаємопоборювання, лише на руку ворогу. Він докладає для цього чимало зусиль. Тож для чого йому допомагати, дестабілізовувати внутрішню ситуацію? Коли такі спроби виходять саме з найвищих владних кабінетів чи від наближених до президента осіб, це б’є насамперед по рейтингу та довірі до президента, яка зараз, за іронією долі, тримається, зокрема, і на рейтингу та довірі до Залужного. Бо ж всі в одному човні!
Але, схоже, стратегічного мислення конче бракує Банковій. Якщо Зеленський таки наважиться замінити Головнокомандувача — це буде зухвала демонстрація того, що особисті інтереси, особисті егоїстичні пріоритети президента таки превалюють над державним інтересом. Це тільки підсилить імідж Зеленського як самозакоханого і нарцистичного лідера, який не готовий ділити народну любов з будь-ким. І це вкрай погана ознака, бо такі якості — прямий шлях до авторитарного стилю керування.
А з цього напрошується вельми прикрий висновок — для Банкової війна та перемога — на другому плані, бо ігноруються ризики і громадська думка, а пріоритет — внутрішня боротьба і збереження себе у владі.
Якщо це не так, то президент Зеленський мав би негайно виступити зі зверненням і спростувати тривожні чутки про заміну Головнокомандувача. Бо це не якісь другорядні чутки не рівня президента. Це дуже чутлива і болюча для суспільства тема. Бо тепер не лише Залужний воює у «підвішеному» стані. У такому ж стані перебуває суспільство, яке не розуміє, що відбувається у власній країні.
