Ворог програв на старті своєї кривавої авантюри…
Завершується ще один рік війни. Ще один рік боротьби і героїзму українського народу! Напередодні минулого Нового року українці підбадьорювали себе надією, що 2023-ій буде роком Перемоги. Ми розуміли, що рік буде важким, а для багатьох, на жаль, трагічним, але віра у Перемогу нас тримала і додавала життєвих сил та оптимізму
На жаль, саме під кінець року того оптимізму поменшало, почали з’являтися занепадницькі настрої, що й не дивно. У такій напруженій стресогенній атмосфері, в якій живемо майже два роки, психологічні гойдалки — очікуване і навіть закономірне явище. Рік тому ми жили очікуванням неминучої і близької Перемоги. Свято вірили, що війна скоро закінчиться, що цей жах не може тривати довго. Бачили позитивну динаміку на фронтах і вірили у надто розрекламований переможний контрнаступ, який остаточно зламає ситуацію на нашу користь. Підживлювали оптимізм і занадто самовпевнені обіцянки представників влади щодо «літа у Криму». Вже не кажу про цинічний обман Арестовича щодо «двох-трьох тижнів». На жаль, багато хто щиро вірив у ці обіцянки, відтак психологічно перегорів, що згодом і викликало у декого зневіру і розчарування. До того ж, під кінець року українці побачили, що військова і матеріальна допомога західних партнерів гальмується. З’явився страх, що можемо залишитись сам на сам з сильнішим ворогом. Стало остаточно зрозуміло, що війна затягується, відтак попереду — жахаюча невідомість.
У таких несприятливих для психологічного стану українців умовах влада мала би дати позитивні сигнали. Не займатися шапкозакиданням, як раніше, а продемонструвати адекватність і відповідальність. На жаль, пресконференція президента Зеленського нагнала лише сум, печаль і навіть трохи іспанського сорому. Відверто кажучи, краще б він її не проводив…
Але ми з цим усім дамо собі раду! Мусимо дати! Бо вибору нам ворог не залишив. І українці це усвідомлюють. Згідно з найсвіжішою соціологією, 80% наших громадян вважають, що жодні територіальні поступки для досягнення миру неприпустимі. І ця цифра свідчить, що, попри неминучу втому від війни, українці не готові йти на будь-які компроміси з ворогом, на оманливий мир замість територій. На що нас штовхають деякі прихильники умиротворення агресора.
Якщо українці не зламалися у перші, найжахливіші місяці війни, а навпаки, показали нечувану стійкість і героїзм, відстояли Україну у найгірші часи, коли ворог вже їздив на танках околицями Києва, то нині нас точно морально не зламати.
Рік тому ми все ще недооцінювали рівень божевільних амбіцій путіна і дещо переоцінили наші можливості, тому розраховували на більш швидку перемогу. Сьогодні ми є більшими реалістами. Не знаємо, коли буде омріяна Перемога, але впевнені у її неминучості. Тому, що вже маємо за плечима майже два роки героїчного опору і звільнення значної частини окупованої території. Ворог програв на старті своєї кривавої авантюри. І це вже є нашою Перемогою. Перемогою є те, що держава Україна існує, попри божевільні плани путіна підкорити нас нахропом. Перемогою є те, що ми віримо у незламність наших воїнів і силу духу нашого народу.
