Або ми самі маємо стати злом, здатним знищити інше зло. Або ми помремо
Слабким не місце на цій планеті
Одне зрозуміло: світ більше ніколи не буде таким, як раніше. Ніколи. Система безпеки, створена після Другої світової, зруйнована. Чітко позначилися осі зла. Третя Світова вже пробує світ на зуб — не треба було розслаблятися.
Демократії складно протистоять дикунам. Технології не дають гарантії виживання. Дурні, що залишилися в ментальному Середньовіччі, за допомогою каменів та палиць, можуть забити цивілізацію на смерть.
Правила в’яжуть руки. Дикуни їх не дотримуються, у цьому їхня величезна перевага. Але правила — основа життя у людському гуртожитку. Без них не можна жити у мирі та злагоді. З ними не вижити, бо миру та злагоди більше не буде.
У виграші той, хто б’є з-за рогу. Той, хто стріляє у спину. Той, хто бере заручників, вбиває жінок і дітей, той, хто відрізає голови і гвалтує.
Можна закінчити тисячу Оксвордів, але у власному будинку тебе вб’є троглодит, який не вміє написати трьох слів. Убитий у благополучній київській Бучі, в ізраїльському кібуці — немає значення.
Минуле не хоче, щоб настало майбутнє. Воно вбиватиме.
Війна цивілізацій розпочалася.
Результат не зрозумілий. Але я не впевнений, що ми її виграємо.
Або ми самі маємо стати злом, здатним знищити інше зло. Або ми помремо.
Бо слабким не місце на цій планеті.
