Ми повинні перевести на військові рейки психіку — інакше нам не вистояти
Будь-яке перемир’я лише дасть кремлю час на відновлення здатності нести нам смерть і руйнування
Близько року тому перестав спілкуватися з однією дуже непоганою людиною. З військовим експертом і колишнім військовим. За його ініціативою.
Йому не подобалися мої прогнози довгої війни. Це суперечило його переконанням і тому, що він говорив у своїх стрімах.
Ні, він не стверджував, що перемога буде завтра, але натякав на досить швидке вирішення питання. Я ж говорив, що ця війна не може закінчитися швидко: у нашого ворога в ній немає конкретних цілей, а в нас немає сил і засобів захопити країну площею 17 мільйонів кілометрів із населенням понад 100 мільйонів осіб.
Тепер і він дозволяє собі думку, що військові дії триватимуть роками.
Чесно кажучи, краще б збувалися його попередні прогнози… Але поки що збуваються мої.
Спринтери і стаєри біжать по-різному. Різна стратегія подолання дистанції. Різна тактика в розподілі зусиль і ресурсів.
Дуже важливо правильно визначити дистанцію і вибудувати стратегію у війні. Особливо, коли ресурс обмежений і значно менший, ніж у противника.
Якщо технологічний ресурс ми можемо компенсувати зброєю і технікою союзників, то людський ресурс відновити неможливо.
На нас чекає довга війна. Можливо, що її нинішня гаряча фаза триватиме понад п’ять років (ми вже воюємо з 14-го, просто з різною інтенсивністю), але не виключена можливість, що вона може тривати довше.
Крім економіки, промисловості та логістики, ми повинні перевести на військові рейки психіку — інакше нам не вистояти. Ворог не випарується, не побіжить, а якщо і відійде, то продовжуватиме бити нас безпілотниками і ракетами.
З ними миру бути не може. А будь-яке перемир’я лише дасть їм час на відновлення здатності нести нам смерть і руйнування.
Це не безвихідь і не плач Ярославни. Це план. Дистанція в нас не спринтерська — марафонська. Треба повільно спуститися з пагорба й заспокоїти войовниче стадо, яке вважає себе надлюдьми.
Завдання важке, але вирішуване.
