Треба відмовлятись від риторики, що десь потрібна на відповідальній посаді «жінка/кішка/квасолина». Нам потрібні нормальні менеджери
Дещо із життя Ірини Верещук, яка претендує на посаду нового міністра оборони
Моя думка така: з таким потенційним міністром війна буде ще років десять. І тоді точно ніякого Криму, НАТО і стратегічних безпекових союзів із США. Це якийсь лютійший комсомол, якому пофіг, якою сферою займатись, аби обіймати елітну посаду.
У 2019 року Верещук заявляла, що вступ до НАТО стане «конфліктогеном з росією», і вона особисто підтримує «фінську модель». Тут особливої уваги заслуговує безпекова експертиза про «фінську модель». Тільки от Фінляндія уже маше нам лапкою із НАТО. І там всерйоз готують громадян у разі війни з РФ. Зі свіжих новин — фінський уряд веде перемовини із США про «нову угоду щодо довгострокового розміщення американського контингенту». А пріоритетом закупівель для армії назвали ракети класу «земля-повітря», протитанкові комплекси, різні ніштяки для ППО. Населення, якого всього 5,5 млн, за соцопитуваннями, готове витратити свої податки на ракети із США, Ізраїлю і Швеції, а не на всяку прутню і серіали.
Додатково з самого старту в НАТО Фінляндія виступила організатором одразу двох великих натовських навчань на півночі своєї території. Кілька тисяч військових якраз відпрацьовували комбіновану потенційну атаку з боку кордону болотяних.
Якщо ми говоримо про наше оборонне майбутнє — десь така «фінляндизація» нам треба. НАТО, угоди із США і важливі закупівлі, щоби кончені сусіди нас дуже боялись.
І до речі, фінам на самому старті пояснили на офіційному рівні, що після вступ в НАТО в разі війни «фіни в першу чергу захищатимуть свою державу, але подбають про якісних союзників».
І ще одне по Верещук.
Мені дуже не подобаються маніпуляції про «нам треба жінка на посаді міністра оборони».
Нам потрібні не шоугьорли і барбі на чолі стратегічного міністерства — нам потрібні професіонали. Людина, яка здатна бути менеджером і порахувати скільки курток, картоплин і снарядів потрібно на одного солдата в умовах інтенсивної війни.
Я не бачу жодного практичного сенсу від перебування якоїсь жінки на якійсь посаді, якщо вона не фахівець, не спеціаліст і не якісний менеджер. Яку би посаду ти не узяв, де перебувала
Досить уже вип’ячувати свої первинні статеві ознаки для просування в кар’єрі і так далі. Кажу це як жінка, для якої завжди на першому місці були «самолеты, а д̶е̶в̶у̶ш̶к̶и̶ мальчики потом». Кажу це як жінка, у якої день дуже сильно розколювалась голова після того, як я послухала для матеріалу лекції нинішньої послиці в Болгарії. Такі жінки на посадах — це удар з ноги усім талановитим і фаховим представницям жіночої статі.
Коли в твоєї армії не вистачає літаків, дронів і артилерії, менше за все згадуєш про ліфчики, помади і укладки. Перша думка — де грьобані фахівці серед 37 млн громадян?
Треба відмовлятись від риторики, що десь потрібна на відповідальній посаді «жінка/кішка/квасолина». Нам потрібні нормальні менеджери і професіонали. І мені абсолютно однаково, що саме у них під костюмом з тонкої італійської шерсті.
До речі, за іронією долі, коли йшла мова про відставку бездарного Андрія Тарана з посади міністра оборони, тоді на «плюсах» теж обговорювали «кандидатуру першої жінки на посаду міністра». І о боги, хто ж це був? Ірина!
