Світ — не ідеальний. В ньому зброю не приносять на своїх крилах казкові єдинороги
В ньому діють жорстокі правила гри. На війні заробляють міжнародні посередники
«Народу нє нужни нездоровиє сєнсації. Народу нужни здоровиє сенсації», — було написано на транспаранті в романі Стругацьких «Сказка про Тройку».
Згадав цей вислів, побачивши статтю «Нью-Йорк Таймс», присвячену одній людині — Сергію Пашинському.
Стаття дуже цікава тим, що розкриває деталі про постачання зброї у перші місяці війни, але в своїй інтонації робить дуже дивні емоційні висновки, які якраз розбігаються з наведеними самим виданням фактами.
Отже. Факти в статті такі: в перші місяці війни, коли Україна конче потребувала озброєння та боєприпасів для порятунку країни, а західні партнери загалом длубалися в носі та надсилали нам шоломи з власними «hopes and prayers», українська влада звернулася до усіх людей, які мали хоч якісь зв’язки на світовому ринку озброєння для того, щоби наситити зброєю ЗСУ. Одним з них виявився Пашинський, який користуючись своїми зв’язками в третіх країнах, зміг організувати масове постачання боєприпасів та зброї, в тому числі з країн, які офіційно не виявляли прихильності до України, такими, як Болгарія. Налагодивши поставки через складну систему посередників, для прикриття кінцевого реципієнта — ЗСУ, Пашинський зміг налагодити ланцюжок постачання, який виявився вигіднішим за цінами та гарантіями, ніж це робили інші актори. Умовно, коли всі бігали по світу в пошуках хоч чогось, Пашинський виявився тією людиною, яка виконувала зобов’язання. Обіцяв поставити — та постачав. Такі факти. Якщо вони правдиві — то людина заслуговує на орден!
Паралельно в статті дуже дивно розгортається система оціночних суджень, через яку американський автор намагається довести, що цей процес — це погано. Чому погано? Якщо коротко: бо Пашинський — це very-very bad! Це людина з минулого, якого президент називав бандитом. Він їздить на Рендж Ровері (як погано стало жити в США, якщо 10-річний Рендж за 20 тисяч баксів вже є показником олігарха). А ще про Пашинського погано говорять «кращі люди міста», такі як Айварас Абромявічус та окремі антикорупціонери. А ще Пашинський палить цигарки, приносив на комітет макет міни та комусь там погрожував! Дивно, що в статті не вказано, що він — не трансгендер! Це з точки зору американського неоліберала є неабияким гріхом! Забув: посередники — це погано. Чому? Тому, що bad, бо вони беруть комісію за свої послуги.
Загалом, прочитавши статтю, я для себе сформував образ її автора та мислення автора, яке, на жаль, притаманне багатьом західним людям з їх ванільним «порядком денним». Світ — не ідеальний. В ньому зброю не приносять на своїх крилах казкові єдинороги. В ньому діють жорстокі правила гри. На війні заробляють міжнародні посередники. Уряди недієздатні та неповороткі. Загалом не дуже приємні люди без модних краваток можуть бути ефективними, бо країні у війні потрібен результат, а не процес. Це — реальність. Але якщо реальність розходиться з вашими уявленнями про світ, які випестувані постійним сидінням в модній кав’ярні на Манґеттені, що ж, тим гірше для реальності!
Американцям потрібно загалом замислитися над тим, чому люди, на яких вони робили ставку в Україні ніколи не могли показати історію успіху. Я дуже добре пам’ятаю Пашинського, який витискав з усіх пасивних інстанцій ракетну програму. Доводив усім, що у майбутній війні (про яку він усім казав тоді, коли це сприймалося як божевілля) нам буде потрібна українська артилерія, «Стугни», «Нептуни» та «Вільхи». Як би хто не відводив погляду та не казав, як він усіх вже за@бав, війна довела правоту Пашинського. За «Богданами» стоїть ціла черга на фронті. Якби не «Стугни», нам було б набагато важче, якщо не неможливо, втримати Київ". «Нептун» не потребує додаткової реклами. «Вільха» в довоєнному запасі ракет відпрацювала і під Києвом, і на інших цікавих напрямках.
А що там Абомавічус з його гарною англійською та вічною боротьбою за транспарентість «Укробронпрому»? Що він залишив по собі у ВПК, окрім пам’яті про стильні кава-брейки та вічну вдячність числених NGO, які на тих кава-брейках наїдали зайві кілограми? Може, він заклав фундамент для масового українського безпілотника? Може, він стримав Хомчака, коли той кінчав усе українське перспективне ракетобудування? Процес був красивим. Як і в Гусєва. Де результат? Результатом стало виокремлення того самого «КБ Луч» з «Укроборонпрому» в пряме підпорядкування Кабміну. Бо реформатори-теоретики хотіли наполегливо його знищити. Зброя — це ж не дуже стильно. Зброя — це не презентації у павер-поінті. А виробництво. Не пам’ятаю жодного NGO на тему ВПК, яке б питало щось про виробничі цикли та елементну базу. Якісь діди у синіх халатах, якійсь стрьомні посередники, цехи заводів, комуналка, підведення електрики. Не модно, коротко кажучи.
Так сталося, що я по життю знайомий з деякими діячами у галузі ВПК. Дуже ефективними діячами. І мова не тільки про Пашинського. На рахунку в деяких з них — проривні контракти в арабському світі та Африці. Вони і зараз роблять такі кульбіти, які ще років з 20 будуть мати гриф «цілком таємно». Просто сприйміть на віру. Жодного паркетного реформатора я серед них не зустрічав. Дуже жорсткі підтягнуті мужики за 50 років, які ніколи не розповідали про прозорість. Скоріш прозорість вони вважали головним своїм ворогом. Зате маю безліч історій про те, кому треба було занести валізу в третій країні. Кого споїти. Кому погрожувати. До кого підкласти коханку. Цікаві історії про конспіративну хату в Афганістані з сортиром у підлозі, де треба було переховуватися від талібів та російського ГРУ. Одна людина ділилася чудовою розповіддю про те, як їй особисто довелось вести своїм ходом партію танків в одній теплій країні. Бо місцеві контрагенти завели їх на мінне поле та повтікали.
Люди дії, які власною кров’ю та потом будували суб’єктність країни. А зараз перебудували систему так, щоби в нас з’являлося щось якби нізвідки. Don’t ask — don’t tell. Без краваток, але в арафатці та ножем під ременем.
Ще дуже цікавий момент, який послідував за статтею «Нью-Йорк Таймс» — те, з яким завзяттям її підхопили різні російські та проросійські пабліки та ТГ-канали! Усі друзі Портнова, а-ля «Страни». Навіть підсанкційний товариш Дубінський відмітився.
Дуже показове єднання заокеанських партнерів з кремлем вийшло. Що викликає у мене стійке відчуття дежавю 2014−2019 року. Коли через усі щілини з задіянням закордонних впливів, кремль робив усе можливе, щоби похоронити український ВПК та усіх тих, хто відстоював його інтереси. Тоді Пашинський був у фокусі цієї дискредитаційної кампанії. Але не тільки. НАБУ чомусь починало кримінальні справи по індійських контрактах, в чому були зацікавлені саме росіяни. Або ж нагадаю про героїчну боротьбу за прозоре постачання російських двигунів для БТР чи клістронів для ППО (які і тому, і в тому випадку ми п@здили з під-носу ФСБ). Чи великий антикорупційний похід проти конфіскації активів Януковича, які були врешті-решт віддані армії.
Такі люди, як Пашинський, які постійно відстоювали інтереси українського ВПК справді є ворогами для всіх. Бо ефективний ВПК — це міжнародна суб’єктність, що не завжди вписується у стратагеми партнерів. Ефективний ВПК — це також більше забаранених «північних братів». Що не вписується, очевидно, в плани кремля.
Сумно. Дуже сумна ця історія та така глобальна наївність американських журналістів — передовиків газетного виробництва, цих вічних борців за перемогу казкових єдинорогів над прозою буття!
