Чому Грузія розвернулася до росії
Коли тебе росія дозволяє — це ганьба, маргінес і депресія. Бо таке ставлення в нормальних людей та спільнот
Чому Грузія розвернулася до росії? У мене є своє пояснення. Так, я розумію: є частина грузинів, котрі проти. Але ці грузини не могли, не змогли і не зможуть вплинути на ситуацію. І звідси — про Україну.
Чому якась частина тих, хто називає себе в Україні митцями (письменники, актори, музиканти, художники, режисери тощо) досі — досі!!! — за Пушкіна, добре радянське кіно і сміливий фільм «Левіафан»? Чому вони зайняли протилежну нормальній позицію вже з обранням Януковича президентом? І чому 2005−2009 роки вони були зі мною та іншими проукраїнськими силами поруч на різних майданчиках? А наші — поруч із ними, наприклад, книжковий «Медвін» у Інституті фізкультури чи фестиваль «Київські лаври». Там і не лише там ніхто нічого не ділив. Аж раптом…
Ні, не раптом. Період 2010−2013 років підтвердив поступову реалізованість в Україні проукраїнської публіки і поступову маргіналізацію проросійських осіб. Аудиторії різного розміру в них були — та вони самі відчували свою нереалізованість та відсутність перспектив тут, у цьому колись такому відкритому середовищі.
Наприклад, до 2014 року наші актори могли зніматися в русскіх серіалах, бо інших не було. Проте щойно послати русское н***й не тягнуло за собою втрату роботи — русскіх послали. Однозначно. Попереду — реальна невизначеність. Не лише для акторів. Та це як нарешті омріяний привід розлучитися з нелюбим нелюдом. Розірвати давно остогидлі й суто формальні стосунки. Це — самоповага. Бо є відчуття внутрішньої реалізації. У тих, хто такого відчуття не мав, не має і не матиме, було два шляхи: перевзутися й поміняти будьонівку на мазепку — або принципово натягнути будьонівку нижче вух. Ось моя позиція, росія ні до чого, це все путін і Прилепін із Кіркоровим. Пушкін тут ні до чого, Ленін теж, а ви всі дієте так, як комуністи, забороняєте іншу думку.
До чого тут нинішня Грузія? Та сама нереалізованість. Їм не дали кандидатства в ЄС. А Молдові — дали, хоча вино там таке собі і боржомі нема. Про Україну мовчу. Хтозна, Грузія і в статусі кандидата могла так повестися, як повелася. Але це все одно, що вуличний співак вам казатиме: «Если бы Цой был сегодня жив, он был бы за нас».
Грузія не реалізована. Отже, ображена. Вона просто плачеться росії в жилетку. А були ж часи заборони боржомі в росії — і тоді Грузії реально було морально добре: нас деруть, ми міцнішаємо. Це була реалізованість, коли тебе і твоє забороняє росія. Коли тебе росія дозволяє — це ганьба, маргінес і депресія. Бо таке ставлення в нормальних людей та спільнот.
Але якщо не росія дозволила тебе, а ти дозволив собі росію — погодьтеся, трошки інше відображення в дзеркалі…
