Симпатичні, але охайністю похвалитися не можуть

У пошуках джерела тих звуків оглянув усі кім­нати — ніякого «гаджета» не знайшов. Лише коли вийшов надвір, побачив того капосника, який по­тривожив мій сон. Будильником виявився одуд, який, сидячи на комині, видавав свої приглуше­ні, схожі на «морзянку», позивні.

Цього колоритного птаха не сплутаєш з ін­шими. Завдяки своєму помаранчевому чубчи­ку-гребінцю на голові він має аристократичний вигляд. А от щодо його побуту благородних ха­рактеристик не підбереш: одуди охайністю не вирізняються. Оферми! — сказала би про них моя мама, яка за криком одудів прогнозувала дощо­ву погоду. Нехлюями їх називають через те, що де живуть, там і паскудять. На відміну від інших птахів, свого посліду в оселях не прибирають. А він у них має дуже неприємний запах. Коли анти­санітарія набирає непристойних масштабів, оду­ди перебираються жити в інше місце.

До речі, ні гнізд, ні дупел ці пернаті собі не бу­дують — займають чужі помешкання або присто­совуються жити в якихось ущелинах. Одне сло­во, лінтюхи, білоручки.

Похвалити ж цих красунчиків можна за їхнє вміння завойовувати серця одудих. Вражають своїх дам не довгими залицяннями, пташиними танцями, а смачними подарунками: підносять їм у гачкуватому дзьобі велику комаху. І цього пре­зента буває достатньо, щоб птаха буквально розтанула перед кавалером…

А щодо мого «будильника», то він невдовзі за­гладив свою вину — приземлився на грядку із ци­булею й часником і визбирав там усю розімлілу на сонці комашню.