Чому світ має нам допомагати?
Членство в ЄС і НАТО для України – на відстані простягнутої руки
Розпочнемо з головного: ні Захід, ні ЄС, ні НАТО нам нічого не винні!
Ми купу часу пробовталися в ополонці, доводячи собі, що сонце кружляє навколо України, що є лише ми з нашими проблемами.
Скільки мільярдів Україна переказала сирійським біженцям?
Скільки батальйонів і РСЗВ було відправлено на допомогу Грузії під час російського вторгнення?
Коли ЗСУ ліквідували російське угруповання в Придністров’ї?
Як ми вирішили проблему Нагірного Карабаху?
Як саме ми підтримали білоруську опозицію і ліквідували режим Лукашенка?
А ситуація в цих країнах мала безпосередній стосунок до України, як виявилося…
Ми навіть московську секту в себе знищити не годні, над знесенням пам’ятника Пушкіна ридаємо досі, а донедавна улюбленим серіалом були «Свати». Яке там НАТО… – нам нє надо!
Я вже навіть не згадую про війни, революції, заворушення в Африці, Азії чи Південній Америці, де ми би могли підтримати принципи справедливості і демократії.
Чи Захід готовий здати Україну?
Можливо, я Вас здивую, але стару Європу проблеми України хвилювали б не набагато більше, аніж потенційні подальші проблеми Польщі, Румунії, країн Балтії, якщо би ми не вистояли.
Та європейці вже чітко розуміють, що в 2022 році в Україні вирішуються питання всього ХХІ ст. Яким воно буде, і хто де буде. Тому вони з нами, підтримують і допомагають.
Невже хтось думає, що європейські політики замість збитків від санкцій проти росії, мільярдів фінансової і військової допомоги Україні – не хотіли би збудувати за ці кошти чудовий автобан Схід-Захід через весь ЄС (або фантастичний міст чи нове місто-курорт), діджиталізувавши по дорозі всіх своїх громадян?
Хотіли би, але європейці прагматики і вже усвідомлюють всі ризики минулої політичної короткозорості. Демократія повинна бути і вже є з палицею! Так, мені теж не подобається, що саме Україна є цією палицею зараз. Але колись і гетьманська булава була звичайним патиком, допоки не опинилася у вмілих руках.
Членство в ЄС і НАТО для України – на відстані простягнутої руки.
Зараз, соррі за прямоту, треба нищити русню і висувати не претензії до союзників, що чогось не додали, а дякувати і доводити вже не лише на полі бою, але й в політиці та економіці – ми надійні партнери і друзі. Представити новопризначеного керівника САП, розпочати конкурс на адекватного і справді незалежного керівника НАБУ, передати у ВАКС ті справи, які «припадають пилом», показати і почати реформи, на які давно чекають всі, і насамперед, українці.
Business as usual з подвійним «коефіцієнтом» за рахунок західних вливань – не буде, облиште марні сподівання!
І домовитися посередині не вдасться.
Україна йде на захід!
