Я боюся втратити свою країну

Я от собі думаю, за чверть століття події, які зараз переживає Україна, стануть історією.
Також уявляю, як допитливі онуки підходитимуть до мене і розпитуватимуть про війну, бойовий досвід у далекому 2014-тому. Запитають, хто такі «Кіборги», що таке «Гради», чому я покинув вагітну дружину, мирне життя і пішов на фронт.

Звісно, розкажу про своїх побратимів, які будь-що мотивували один одного до перемоги, розповім про молодих командирів, які не мали ані життєвого, ані військового досвіду, і часом було важко зрозуміти, хто саме віддає накази, про бойовий незламний, дух який заряджав, не залежно від погоди чи настрою.

Єдине, чого боюся зараз: чи буде щасливий кінець у цій казці? Очевидно, що перемога — це явище неминуче. Без сумніву, жовто-синій стяг замайорить і в Донецьку, і Луганську, і в Ялті.

Але! Я боюся, що на нашій з вами перемозі спекулюватимуть ті, хто мають свої погляди на відносини з агресором, ті, а радше, та, яка назагал говорить популістичні речі, а за фактом мріє про «брудершафт» з «дияволом».

Я боюся… боюся втратити свою країну.