А потім читаю, як нашій бідній залізниці бракує коштів…
Коли прогулявся вагоном, то побачив купу вільних місць, переважно горішніх. О 8.15 я зайшов з цікавості на сайт Укрзалізниці і пошукав квитки на цей потяг. Не було!
6 квітня я мав бути в Кракові. За тиждень перед тим шукав квитки на потяг зі Львова о 8. 34 ранку. Не було. Але я ризикнув таки приїхати на двірець з думкою, що коли моя авантура не вдасться, махну на Шегині.
Спочатку запитав у касі. Касирка якось так з підозрою просканувала, чи я сам, і сказала, що квитків нема, але аби я підійшов, коли потяг прибуде.
Тут до мене підкотився якийсь чоловік і запитав, куди я їду. Потім видзвонив ще якогось, імені не скажу, щоб не палити кантору, і той повів мене на перон. Коли потяг прибув, я побачив, що з різних вагонів висідають люди, а таких, що сідали, обмаль.
Чоловік заскочив до купейного вагона, за хвилю кивнув мені і сказав заплатити провідниці 700 грн. Квиток у касі коштував понад 600. Тобто переплата геть смішна, хоча я був готовий тицьнути касирці 500 зверху.
Коли я запитав у того добродія, що з мене, він відповів: «Нічого», побажав щасливої дороги і зник. Провідниця посадила мене в купе, де були вільні два горішні місця. Ті пасажири зійшли у Львові. Я вмостився внизу і з комфортом дістався Перемишля.
А коли прогулявся вагоном, то побачив купу вільних місць, переважно горішніх. О 8.15 я зайшов з цікавості на сайт Укрзалізниці і пошукав квитки на цей потяг. Не було!
Хоча лише до мого вагона могло підсісти у Львові зо три десятки пасажирів.
На якусь змову з метою тотального зарібку не виглядає, бо зайцем у тому вагоні був я один.
А потім читаю, як нашій бідній залізниці бракує коштів.
