«У кабінеті повісив портрети Бандери і Шухевича. «Регіонали» «в гості» не заходили...»

Нині екс-віце-спікер Верховної Ради Руслан Кошулинський повернувся «у рідні пенати» — нещодавно він очолив Львівську обласну організацію ВО “Свобода”. Майже два роки він сидів у президії Верховної Ради поруч із одіозними Рибаком і Калєтніком. Після втечі Януковича і зміни влади керував парламентом у «дуеті» з Олександром Турчиновим, якого, нагадаємо, тоді обрали головою ВР.

Про свій досвід і враження від роботи у керівництві парламенту, про причини поразки «Свободи» на виборах і свої плани на майбутнє Руслан Кошулинський розповів журналістам “ВЗ”.

- Пане Руслане, будучи заступником голови Верховної Ради, ви отримали цікавий життєвий і політичний досвід. Працювали і з одіозними Рибаком, Калєтніком, потім — із Турчиновим. Які враження від цих людей?

— Рибак — ворог, який володів усіма управлінськими інструментами, він міг бути жорстким, хитрим, підступним — будь-яким. У 90-х він був мером Донецька і практично «виплекав» сучасних олігархів від цього регіону, був одним із батьків Партії регіонів. Змінивши на посаді Литвина, прибрав зі свого столу усю оргтехніку. Мав на робочому столі тільки телефон та багато ручок. Не користувався комп’ютером. Працював через стару радянську систему — величезний монітор-комунікатор з багатьма клавішами прямих телефонів до усіх керівників держави.

— Наскільки Рибак був керований Януковичем? Складалося враження, що він маріонетка.

— Там усі були маріонетки. Їх було нереально у чомусь переконати, бо на кожного в сейфі лежала папка з компроматом. Тільки би хтось кирпу загнув, одразу — папка на стіл. Ще до того, як вони ставали депутатами, уже усі були загачковані. Я працював ніби в облозі. Моє завдання на посаді заступника голови Верховної Ради від опозиції (бо ця посада декларувалася як від опозиції) — було не зробити помилкового кроку, не дати підстав знівелювати цю посаду. Якби ми неправильно використали цю посаду, могли б її втратити. Партія регіонів вже зібрала підписи за мою відставку, вони лежали у сейфі Рибака, чекали моменту. Усі державні посади тоді були у Януковича. Це була єдина посада, яку обіймав представник опозиції, що була легітимна.

— Після Майдану ви працювали в «дуеті» з Турчиновим. Які у вас були стосунки?

— З Турчиновим було легше працювати. Ми добре зналися по Майдану. У нас були партнерські стосунки. Він — фаховий «орговик». Мав інший стиль роботи. Відносини були суто діловими. Я — інтроверт, тож не дозволяв собі нав’язувати особисті стосунки з Турчиновим.

— Як той заскорузлий апарат Верховної Ради, де збереглися кадри ще з часів Ткаченка, Плюща, Литвина, реагував на вас, «свободівця»?

— По-різному. Пам’ятаю, коли прийшов на цю посаду, привіз зі Львова шопку і попросив у них якусь підставку, щоб у кабінеті її поставити. Була пауза — вони не знали, що таке шопка. Я повісив у себе в кабінеті портрети Шухевича, Бандери і Коновальця. У кулуарах парламенту був шок, мовляв, що він собі дозволяє, хто він такий? Для мене ці портрети були як обереги — до мене в кабінет ніхто з “регіоналів” не ходив. Комуністи збиралися пікетувати мій кабінет, хотіли зайти і зняти ці порт­рети.

Мене попередили про їхні наміри, я сказав: нехай спробують. І вони передумали... Для мене ці портрети були як духовні орієнтири. Коли було важко, я підходив до них і думав: а як би зараз вчинили вони? Тиск на мене йшов постійно. Були спроби мене і підкупити: давайте, ми вам дамо гарну квартиру чи поселимо в готелі “Інтернаціонал”, щоб вам комфортніше жилося. Я один раз відрізав — більше до мене не підходили.

— Чому саме вас призначили очільником Львівської обласної організації ВО “Свобода”? На чому плануєте зосередитися у своїй новій роботі?

— Треба посилювати і модернізувати роботу у Львівській області, керівництво партії вирішило, що маю очолити Львівську обласну організацію. Все життя був «орговиком», сам львів’янин, моя сім’я живе тут. Думаю, для мене це буде цікавий виклик. Львівщина значною мірою задає тон усьому політичному життю України, тут формується майбутнє бачення України. Люблю важкі завдання — це стимулює до самовдосконалення.

— Що означає модернізувати роботу партії?

— Осучаснювати її діяльність. Ми, як політична сила, за останні два роки замало часу приділяли цьому осучасненню. З огляду на об’єктивні причини — Революція гідності, війна, виборчі кампанії. Це не давало нам змоги подивитися на внут­ріпартійні проблеми. Як казав класик, аби залишатися незмінним, треба постійно змінюватися. Націоналістична ідеологія, зрозуміло, не змінюється. Осучаснюватися будуть механізми донесення цієї ідеології до прихильників, механізми залучення, переконання людей.

— Механізм донесення ваших ідей був відпрацьований непогано. Враховуючи, скільки роздавалося партійної літератури, скільки було наметів “Свободи”… Організаційно “Свобода” працювала дуже добре.

— Порівняно з іншими. Зараз треба змінювати методи роботи з електоратом — від соціальних мереж до зустрічей з людьми. Будемо розмовляти з людьми. Ми не відходимо від бандерівського принципу “дійти до кожного”. Досі ми не змогли якісно донести до людей програму розвитку країни, нам не вистачало відкритого, щирого спілкування. Не мали часу спростувати ті безглузді звинувачення, які були у ЗМІ. Писали, що “Свободу” хтось фінансує… Я собі поставив за мету об’їздити Львівщину, поспілкуватися з людьми, почути їхні претензії. Є багато інформації, яку маю підтвердити чи спростувати.

— На позачергових парламентських виборах “Свобода” програла, не потрапила у парламент. Очевидно, ви робили якісь «розбори польотів», оргвисновки, аналізували причини поразки. Після такого злету у 2012 році — таке фіаско. Яка ж причина?

— Хто винен у програші “Свободи”? Винен керівник штабу — Руслан Володимирович Кошулинський.

— Дуже благородно з вашого боку...

— Це не благородно, це є правильно. Партія програла вибори, значить, винен керівник штабу. Щодо успіхів 2012 року. Тоді серед усього політичного спектра України праві погляди сповідувала лише одна “Свобода”. Але невдов­зі більшість політичних сил почали сповіду­вати ті самі принципи.

Починаючи від гасел “Слава Україні!”, “Ми у своїй, Богом даній землі”, закінчуючи цілими кавалками з програми захисту українців, які декларувала “Свобода”.

— Тобто вас витиснули з вашої патріотичної ніші...

— Намагалися витиснути. У 2012 році було суспільне замовлення: “Хто може протидіяти Януковичу?”. Суспільство шукало політсилу, яка може цьому протидіяти. Ліберальні сили, які були представлені в парламенті, не змогли цього зробити. А “Свобода” виконала це завдання.

— І, як кажуть, перша шеренга мала впасти...

— Так, ми виконали суспільне замовлення тієї виборчої кампанії. Коли ми виходили з коаліції у Верховній Раді, це був єдиний механізм у демократичний спосіб усунути з Верховної Ради фракції комуністів і “регіоналів”.

— Не шкодуєте, що тоді вийшли з коаліції?

— Звісно, що ні. Тепер там комуністів немає.

— Але і вас там немає...

— Ну то й що, що нас немає? Ніхто ще не народився з татую­ванням на грудях: “Я — вічний народний депутат”. Усе тлінне: прийшло — пішло. Політична партія, яка сповідує свою ідеологію, має на меті поширення цієї ідеології. Депутатство — це додатковий інструмент втілення цього. І ми втілювали як могли. Можливо, могли зробити і більше…

— Віддавна на Львівщині йде протистояння між “Свободою” і міським головою Львова Андрієм Садовим. Враховуючи останні результати парламентських виборів, це протистояння виграв Андрій Іванович. Значною мірою саме він витіснив «Свободу» з електорального поля…

— Ми як партія, яка сповідує націоналістичні погляди, будемо завжди конкурувати з партією, яка сповідує ліберальні погляди. Тепер “Самопоміч”, яка увійшла в коаліцію, має своїх представників у владі, має показати, як вони, виходячи зі суспільного замовлення, будуть розбудовувати Україну. Завдання “Свободи” — показати, як ми це будемо робити. Люди вже самі оберуть, яка партія їм більше до вподоби.

— “Свобода” зараз буде позиціонувати себе як опозиційна політична сила?

— Звичайно, якщо ми не входимо до коаліції, то ми йдемо в опозицію, — як українська альтернатива. Наші семеро нардепів, які пройшли у Верховну Раду по мажоритарних округах, не увійшли до коаліції.

— Чи вам не здається, що тут є невеличка пастка? Чи коректно зараз бути в опозиції до коаліції, яка об’єднала усі демократичні українські політичні сили? Адже в парламенті є так званий Опозиційний блок, куди увійшли одіозні персони з минулого парламентського складу. Як “Свободі” не перетворитися на таких собі критиканів?

— Слово “критиканство” тут недоречне. Якщо ти є у владі, ти будуєш і розвиваєш державу. Якщо ти не у владі, йдеш до працедавця — до людей — і показуєш, як ти пропонуєш будувати і розвивати державу. І це робитиме зараз “Свобода” — пропонуватиме свій варіант розвитку, декларуватиме свою позицію. Це нормальні політичні взаємини у будь-якій цивілізованій країні.

— Чи немає у вас образи на виборця, на те, що “Свободу” недооцінили, що вона не потрапила в парламент?

— Маю дотичність до кулінарії — з огляду на свій перший фах. У мистецтві кулінарії є такий принцип: скільки б ти не вкладав у страву — зусилля, час, уміння, старання — тільки ти її віддав до столу, починай все спочатку. Кожна виборча кампанія — це навчання. Але ці вибори — зовсім інакші, ніж ті, що були за спокійного життя країни.

Виходячи з коаліції, ми дали можливість Порошенкові призначити позачергові вибори. Бо в старому парламенті ми мали в тилу 245 людей “п’ятої колони” (208 “регіоналів”, 33 комуністи плюс “тушки”). Вони ухвалювали рішення, мали доступ до найсекретнішої інформації, висловлювалися від імені держави, їздили в Москву, там здавали всю інформацію в онлайн-режимі. Мати їх в тилу під час війни? Треба зважити, що тобі важливіше — партійний рейтинг, комфорт у кріслі віце-спікера чи безпека країни.

Відео тут