На односторонній мир терористи відповіли односторонньою війною...

Глава держави під оплески Заходу оголосив в односторонньому порядку перемир’я спочатку на сім, а потім ще на три дні, до 22-ї години 30 червня, сподіваючись, що по той бік барикад керуватимуться здоровим глуздом. Проте, крім політичних, іміджевих бонусів, очікуваного ефекту Україна від цього жесту доброї волі не отримала. Радше, навпаки. Мирна ініціатива нашого керівництва, вважають експерти і самі учасники антитерористичної операції, виявилася дорогою поступкою ворогові. Не зупинила смерті, а продовжила їх відлік. Замість у короткий час переможно закінчити антитерористичну операцію на сході, дала ворогові недоречну передишку, яка може затягнутися на роки...

На вимогу припинити вогонь, скласти зброю, віддати заручників, звільнити захоплені приміщення і забратися геть з України, терористи активізувалися ще більше. Під час одностороннього “миру” звели зі світу 23 українських військових, понад десяток мирних жителів, захопили кілька військових частин, підривали залізниці, мости, мінували поїзди, газогони, водомережі, обстрілювали блокпости АТО, мирні помешкання, через дірявий кордон попов­нювалися живою силою і зброєю. Поки ми чекали миру, “мироносиця” Росія підтягувала до наших кордонів свої війська, перекидала на українську територію танки, “гради”, набирала у табори під Ростовом нових “добровольців” для війни з українцями, запускала повітряні безпілотники-шпигуни, нарощувала бойові й інформаційні провокації, запускала бацили тероризму в інші області, зокрема Харківську. Наш мир виглядав як ознака слабкості.

У суспільстві чути невдоволення планом Порошенка, який, будучи кандидатом у президенти, обіцяв сепаратистам жорстку відповідь і критикував тодішнє керівництво АТО за затягування операції. Минуло уже три тижні, як Порошенко стоїть біля керма держави, а миру в країні не стало більше... Через це піднімається градус обурення, зокрема серед військових, які вимагають від Верхов­ного головнокомандувача “дати ворогу по зубах”. Тривожний дзвіночок для нинішнього господаря Банкової пролунав минулої неділі під час віча на Майдані. Його учасники поставили жорсткі умови президенту: припинити криваве перемир’я; запровадити військовий стан; видати добровольчим батальйонам достатню кількість зброї для знищення терористів; надати соціальні гарантії учасникам АТО; вимагати від Заходу третього пакета санкцій проти Росії. Якщо з боку президента не буде рішучих дій, майданівці кажуть, що їхнє минуле зібрання було останнім мирним...

Схоже, розчаровані “кволістю” Порошенка учасники Революції гідності готові діяти на власний розсуд, більш радикально. Зокрема про це заявив командир батальйону “Донбас” Семен Семенченко. А журналіст-аналітик Юрій Бутусов прямо дорікнув главі держави за м’якотілість: “Словами ви не побудуєте мир. Словами не перевиховаєте бандитів. Словами не розчулите Путіна...”.

Президент же не втомлюється повторювати: поки залишається бодай один шанс на мирне врегулювання, його треба використати. При цьому в офісі президента вдаються до історичних аналогій — мовляв, лише шляхом переговорів, а не з допомогою зброї у 60-х роках, у часи Хрущова, лише за три години до “часу Х”, вдалося розв’язати “карибську кризу”, коли світ стояв на порозі третьої світової війни...

Коментарі для «ВЗ»

Тарас ВОЗНЯК, редактор культурологічного журналу «Ї», політолог

При оцінці дій президента треба виходити з розуміння, якої цілі нам треба досягти. Для нормалізації ситуації Європейський Союз вимагає від нас попередніх переговорів із сепаратистами. А для для того, щоб їх проводити, має бути пауза у бойових діях. Її було зроблено. У цьому контексті Порошенко вчинив розумно. Пауза коштувала Україні ще двох десятків життів наших солдатів. Але — на війні як на війні...

Очевидно, тепер, після того, як терористи не пристали на мирний план, треба переходити до більш жорстких дій, треба зачищувати нашу територію на Донбасі від бандформувань.

Віктор НЕБОЖЕНКО, директор соціологічної служби “Український барометр”

Крім військових методів вирішення проблеми на сході, все одно потрібен переговорний процес, треба запроваджувати практику комунікацій і перемир’я. Всі ми маємо усвідомлювати: нинішні процеси на Донбасі затягнуться не на місяць-два. Вимагати припинити контакти з противником можна лише у тому випадку, якщо процес стає подібним на полювання, на військове сафарі і триває недовго — від трьох тижнів до трьох місяців. На жаль, у Донецьку ми зав’язли надовго...

Незважаючи на жахливі втрати, нічого страшного у мирних паузах немає. Йдеться про нашу територію, її все одно потрібно буде відвойовувати. Відвоювавши її, ми матимемо на неї значно більше прав, ніж досі. Краще зараз було зробити цю передишку — нехай криваву, невдалу для української армії — ніж через місяць, коли відносини між сторонами загостряться ще більше. До початку морозів хтось із протиборчих сторін повинен отримати перевагу — ми або вони...